Посеред ночi..
О те не ясне, що як вітер в голові,
Що часто бачиш уві сні,
Таке близьке тобі й таке далеке..
Й не зрозумiти мову цих свiтiв.
I почуття один вiд одного рiзняться.
Подумать тiльки, ти - лише людина,
А скiльки суперечностей в тобi!
То плачеш ти, незнаючи вiдради,
а ось, смiєшся, наче й не було
Розмазаної туші та помади,
І кажеш, що було, те загуло.
І зрозумiти як мені тебе,
Коли сама себе не знаєш та й не хочеш.
А я курю цигарки серед ночі,
Ховаю втому змучених очей...
Речей.. Речей твоїх у мене повен дім.
Точніше, вся душа ними забита.
А я чим далі, тим більше розбитий...
Я одинокий, наче колізей..
Твоїм. Я поглядом твоїм прикриюсь,
Якщо дозволиш. Теплим. Хоч на мить.
І знову споглядатиму на місто,
яке ховає нас, а саме спить..
roderik_em
1
0
18
Поезія | Версія для читання 15 лис 2013 о 00:40
Подібні роботи
