Крізь замкнуті двері...

1 – Двері

Вероніка стояла навпроти простих білих дверей квартири номер 44, звичайного житлового будинку. Двері нічим не відрізнялись від інших в коридорі – дерев’яні, білі, з позолоченою ручкою, яка крутиться, і велика «золота» сорок четвірка на них. Хіба що на ручці був видряпаний знак нескінченності.
Була ще одна відмінність - двері були завжди замкнутими і притягували до себе якоюсь незрозумілою силою.
Вероніка жила в цьому будинку з дитинства і жодного разу не бачила щоб ці двері відкривались. Вони завжди були закритими.
В квартирі № 44 ніхто не жив, це знали точно всі мешканці будинку, але й ключів від неї ніхто не мав, як і документів на володіння нею. Звичайно державні службовці пронюхали про житлову площу, яка не була у власності ні держави, ні комунальників, не громадянина і направили туди слюсаря з метою відкрити двері.
Але вони залишались закритими після всіх маніпуляцій. Замок намагались відчинити відмичками, вирізати пилкою, самі двері навіть рубали сокирою, але всі зусилля виявились марними.
Після цього квартиру почали вважати проклятою і деякі жителі будинку навіть переїхали.
Вероніка захоплювалась таємничістю цих дверей. Вона могла годинами сидіти біля стіни, дивлячись на двері, відчуваючи їхню силу. Дівчина відчувала що двері не прокляті, а скоріше навпаки – зачаровані білою магією, а в квартирі ховаються магічні феї і таке інше.
Навіть коли маленька дівчинка виросла в знаменитого архітектора вона не могла позбутись цього відчуття. Відчувала, що двері кличуть її, благають відкрити.
Вона безліч разів крутила ручку, засовувала в замкову шпарину всі можливі ключі, шпильки, скріпки. Навіть навчилась техніці злому багатьох видів замків, але двері залишались замкнуті.
Вероніка повинна була їх відімкнути, пройти крізь замкнуті двері…

2 – Ключ

Вероніка любила гуляти по парку біля дому. Він не був дуже великими, дуже чистим і красивим, але він був її. Парк був тим місцем де вона могла подумати, поплакати, помріяти…
Особливо їй подобалось невеличке озерце, біля якого ріс старовинний дуб. Одна з його товстезних гілок звисала над озером, створюючи природну лавицю, на якій і сиділа дівчина, звісивши ноги у воду.
Це був трохи пахмурний день, накрапав дощ, але їй було все-одно. Вероніка прийшла до свого дуба, сіла на свою гілку і опустила ноги в прохолодну мутну воду. Сьогодні вона знову думала про двері. Архітектор могла тижнями і місяцями про них не згадувати, але коли це ставалось на душі робилось так дивно: суміш страху, надії (великої надії) і спокою.
Дівчина подивилась на старе невеличке дупло на своїй гілці і їй здалось що в ньому щось лежить. Засунула руку, намацала холодний метал і вийняла щось. Це був продовгуватий золотий ключ з дивними зубчиками. Це був той самий ключ, від квартири № 44. Вероніка відчула це, як відчувала що двері зовсім не прокляті. Їй вистачало і передчуття, але був ще один доказ – символ нескінченності, видряпаний на одному з зубчиків.
Дівчина зістрибнула з дерева і побігла в будинок…
Вероніка мусила їх відімкнути, пройти крізь замкнуті двері і тепер у неї був ключ.

3 – Двері + Ключ

Вероніка стояла навпроти простих білих дверей квартири номер 44, звичайного житлового будинку. Двері були завжди замкнуті, але тепер в неї був ключ, який вона знайшла в своєму парку.
Ключ вона тримала в руках, не наважуючись відімкнути двері.
Повільно вона встромила його в замок – ключ ввійшов легко. Так само повільно вона повернула його. Щось клацнуло і звідкись полилось світло. Воно сяяло з замкової шпарині, з-під дверей, крізь самі двері, які почали відмикатись.
Вероніка схопилась за ручку і ривком розчинила двері.
За ними була не квартира, а безліч квартир, точніше безліч світів. Вероніка бачила тільки яскраве світло, але вона знала що воно означає.
За дверима було все. Повна безкінечність. За дверима було ніщо, але не темне і страшне – а світле і яскраве. І цього ніщо було настільки багато, що воно перетворювалось у все. За дверима було все і нічого одразу. Кожна секунда кожної хвилини, кожної години, кожного дня, кожного року, кожного світу.
Все і нічого…
Весь час і всі світи…
ВСЕ…
Дівчина зробила крок вперед…
Вероніка пройшла крізь замкнуті двері…