Conclusions
Дивні відчуття, солодкі і далекі, сплітаються в дивну п’єсу, оперу «Лебедине озеро». Чому саме в цю оперу? Запитайте лебедів…
Слайди – зелені з написами на іншій мові, з картинками, і без, із світлинами, стрілками, твоїми образами. Поряд ти, а можливо і не ти. Новий слайд – він теж зелений і теж там є твій образ – він безкінечний, наче дорога в не буття, а далі буде інший слайд де буде світлина мого буття – могила і твого – ліс, та сині стрілки. Багато зеленої фарби, скоріше салатової і білі часи з чорними позначками.
Відкрились двері до мого світу – почувся гомін життя, повіяло урбаністикою і вітер з димом цигарковим легенько пролетів по тополиному лісі, моєму лісі, моєму духу.
Слайд.
Дві лінії, одна синя, друга голуба і крапки. Лінії йдуть майже поряд, але видно що вони відділяються і що не перетинаються. Чому синій та голубий? Гаразд, дві лінії: червона і чорна. 0-10 см та 40-50см. Вони йдуть дуже близько, навіть в деяких відрізках торкаються а той перетинаються, а можливо дві жовті лінії, що видно колись прямували з однієї крапки, а потім під 45 градусом розійшлись в різні напрямки, сторони, площі, життя, країни, слайди.
Гра кольорів, ліній, слайдів, твоїх образів. Невже колір щось означає? Можливо, та не те що про нього думають інші кольори.
Слайд ліс, мабуть це ти, так це ти – світлі бучини, наповнені теплом та емоціями. Твій образ.
Твій образ бачу скрізь, посеред себе, зліва, з права, тут і там, щось подібне бачу та це не ти – моя біла леді з чорнотою, з відбиткам пастельної троянди в очах і мигдалевим присмаком на вустах.
Стараюсь зловити твій образ руками, та він чорно смоляним птахом випурхує на волю, залишаючи на моїх вустах відбиток весняного букету твоїх чарівних губ. Білий силует що посміхається шафранами та еротикою, чорним волосся, що розлетілось від мого подиху в різні площі простору, мого світогляду, де залишиться терновим цвітом.
Світогляд, погляд, слайд із графіками де моя свідомість втікає червоними стовпчиками від твого образу.
Часи, білі з чорними позначками невпинно відсікають тебе від мене. Бомба, що є сильніша від водневої – часова – час, що пронизує собою вічність. Час, що говорить – день не вічний.
Синій слайд із червоними стрілками та сіро-попелястими прямокутниками, салатовим овалом та білим трикутником. І знову лінії – тепер синя та зелена на білому слайді, вони мають спільний початок та розходяться хоч і не впевнено одна від одної. Від зеленої лінії під кінець відходить червона. Це був білий слайд.
Пастельний настрій, твоєї душі відбився десь посеред білої ночі журавлиним криком, а можливо чайкою, що летіла в небі і холодним морем. Невже день вічний і сонце ніколи не покине цю грішну землю? Хоча можливо вона і не є грішна – грішний я та не ти.
Той же самий слайд і ті ж самі дві лінії, і маленька червона. Це був теж білий слайд, білий та інший.
Conсlusions.
Чорні букви на білому листі, години, хвилини втікають поглядами в далечінь, втікають чорними, синіми, жовтими, червоними лініями по білому слайду.
Твій образ залишить слід, біль, лінію, можливо навіть слайд в моїй душі. Маленький куток віддам я тобі, моя пастельна фантазія, моя дивна пташка.
Я тепер зрозумів, що таке коли не вистачає слів передати на папері все те, що бачать очі.
Що ж новий слайд – сіро-зелений відбиток твого образу, що замінив мені мою хрестувату тінь.
Conсlusions
Фінляндія. 2010
Подібні роботи
