Приховані сенси – це не моє.
Щоправда, я не збираюсь здаватися,
Життя собі йде як є.
Більше не хочу брехати,
Навіть в найменшім – брехня.
Краще б їм, звісно, не знати,
Краще би їм не я.
Час не боятися вірити,
Мені вже не страшно таке.
Довіра… тільки би сили ті,
А далі – нехай буде.
Не на моїй совісті
Лицемірство, байдужість, зрада,
Думаю лиш: «до-ле-ти»,
Те, що моя відрада.
Щоб трохи більше впертості,
Менше до себе гидкого жалю,
І трошки до сліз… відвертості
Щоби потім – «я не здаюсь».
L_Svit
3
0
18
Поезія | Версія для читання 19 гру 2013 о 03:13
Подібні роботи
