Щоб свіжим і зимним вітром на ранок в лице.
Які почуття ти тепер у душі відчуваєш,
Навідавшись знову в прокурене місто ось це?
Де стільки колись від тебе й по тобі лишилось,
Де стільки людей пам’ятають твоє ім’я,
Скільки в тобі у середині в світі змінилось?
Як багато тепер про тебе не знаю я?
Старі вулички за тобою, звісно, не скучили,
Занадто древні вони щоб за кимось скучать,
Але і для тебе колисьтут пісні звучали,
На замковій місто мало тобі заспівать.
Та зараз ще поки ти, випивши чаю терпкого,
Стуливши повіки, лежиш на своїй двадцятій,
І поки ти зовсім не відчуваєш нічого,
Окрім ностальгії в душі своїй зім’ятій.
Подібні роботи
