Одна така з вуаллю на лиці,
І сипав сніг, і тихо бовваніли
Хрести соборні, мов старці сліпі.
А вечір дихав сірими туманами,
Лишав вологу на вітражнім склі.
Кидалось сонце багряними барвами,
Молитись йшли натомлені ченці.
Вона сиділа у самому краю,
І не хрестилась, просто лиш була,
Ще пам'ятала як казав:"Вінчаю"
Старий священник, чи то вже зі сна?
Така печаль буває у людини,
Що вже із світом цим прощається,
Коли ішла по вулиці то в спину
Казали їй:"Поглянь пішла Цвєтаєва".
© Ігор Кордис.
13.12.2013.
Verlen
3
0
18
Поезія | Версія для читання 04 січ 2014 о 04:03
Показати всі коментарі (5)
Allochka
Критика
Трепетним, трагічним виступає образ жінки. Але водночас у ньому є щось божественне, те, що відділяє її від буденності й пересічності.
1
Подібні роботи
