Тихо зойкнула ніч і розсипалась,
Копійками жовтими зорями,
Ми з тобою стояли і дихали,
Зі схрещеними нашими долями.

Ти накинула на свої плечі,
Обійнявши своїми долонями,
Наче хустку холодний вечір,
Вже тоді ми не були сторонніми.

Вже тоді ми були єдиними,
Наче місяць із мідними зорями,
Вже тоді ти так терпко дихала,
Поцілунками моїми захоплена.

Тихо зойкнула ніч, ти помахала
Вечором на прощання, як хусткою,
І зникала щоночі галкою,
Я лишався з своєю пусткою.

Ти стала для мене жінкою,
На небі, на землі у просторі,
Ми стали омегою неподільною,
Світу нового, старим спогадом.

© Ігор Кордис.
26.11.03
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 03 січ 2014 о 20:11
Написано з теплом і ніжністю. Доводиться перечитувати, щоб правильно розставити наголоси та паузи, плавності не вистачає.
05 січ 2014 о 10:32
story, Дякую!!Прийму до уваги!!
08 січ 2014 о 16:34
Анонім Критика
Написано щиро й трепетно. Відчувається, що це не просто вигадано, а пережито. Гарно передано духовне єднання двох закоханих, які уже не уявляють себе одне без одного
17 січ 2016 о 18:48
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2021