По кому плаче радіо розбите?
Кидають трави лаврові вінці,
У ефемерну душу маргариток.
Маленька лялька дивиться стиха,
Розбитим оком на старі шпалери,
І десь навшпиньки пройде самота,
Неначе грецька втомлена гетера.
Здригнеться серце, Господи, за що?
Чи там була Содома і Гоморра?
Нуклідний дощ недавно там пройшов,
А новий, чистий ще пройде не скоро.
І там стоять скелети пам'яток,
І тіні трав вростають в тротуари,
Там десь живе загублений дідок,
Він наче спогад міста що вмирає.
Холодна чашка пам'яті років,
Наповнена самотністю і смутком,
О місто мертве, твій такий уділ,
У нашій пам'яті незгасна незабудка.
© Ігор Кордис
27.10.2013
*ГЕТЕРА(-И) жін. У стародавній Греції — освічена незаміжня жінка, що вела вільний спосіб життя;(http://sum.in.ua/s/ghetera)
Verlen
8
0
18
Поезія | Версія для читання 04 січ 2014 о 04:12
мітки: вірш, мертве місто, сум, поезія
Показати всі коментарі (4)
Анонім
Критика
Живописно змальовано образ мертвого міста, яке здатне поглинуте все навколо. Добре, що Ви вводите образ незабудки як квітки, що береже спогади. Відчувається багатство художніх засобів, яким вміло орудує автор. Але пораджу Вам відокремити звертання, зокрема до міста, Господа та виправити "Стиха"
Подібні роботи
