тепер

Буває вечір інколи завмирає, час перестає сипатись у своєму годиннику, а сузір'я розчиняються у небі залишаючи по собі лиш якийсь нечіткий схожий на ненароком розмазаний крем, слід. У такі хвилини виникає бажання втекти, чи полетіти у якусь далеку богом забуту галактику і немов втілюючи бажання твоя пам'ять перестає пам'ятати усе, що було до цієї хвилини. Ти переходиш одну вулицю, другу і, здається, що цей світ буде існувати завжди, що ти ніяк на нього не впливаєш, що ти просто тимчасова декорація для якогось крихітного маленького акту.
Вечір той вносив свій відтінок у навколишні кольори, шкіра здавалась темнішою і теплішою ніж завжди, переходячи вулицю ти почув як десь б'ють дзвони повідомляючи, що час не стоїть на місці. Люди навкруги нагадують циклічні моделі складного механізму, боже це місто буде існувати завжди, воно вічне, воно здатне переживати минуле, а головне прощати його.
Інколи очі стають важливішими за усе інше, інколи вони стають таким собі ідеальним героїном, який перетворює тебе на закінченого наркомана одразу після недовгої першої спроби споживання. А чого вартий дотик до жінки - володарки сапфірових очей, яка стає початком зламу епох, руйнування двох мета-світів, здавалось вона варта зародження нових зірок, чи можливо такі жінки приносять фатальні зміни? А може варто проміняти увесь світ на цей дотик?
Сотні автомобілів з обох боків оточують тебе, сотні барвистих поворотів долі, ось там з права пам'ятник невідомому чоловікові, зліва тягнеться колона пабів, в яких ти пиячив пів століття тому. Ти не пам'ятаєш чи був сам, чи був ти з кимось, з тих пір минуло багато, можеш згадати лиш запах віскі, відтінок очей і пекучий гіркий присмак долі, яка якимсь дивним простим чином відібрала усе це від тебе зробивши з цього лиш кілька нічим незв'язаних миттєвостей.
Найстрашніше те, що ти боїшся, що завтра усе це стане ще більш нечітким, що ти забудеш запахи, перестанеш відрізняти світло, та головне що ти будеш пам'ятати їх, ті очі кольору сапфіру і, що це місто ніколи не загине, буде існувати вічно, бо воно просто є суцільним спогадом, а спогади як ти знаєш вічно будуть десь жити, принаймні для тих хто їх пам'ятає.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 10 січ 2014 о 05:56
мітки: проза
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024