осінь попсова
та фіґ із цим ти щось поробиш
як холод у місто довгі пальці просова
коли у собі всі печалі куйовдиш
в час, коли всі нещасно кохають
коли кубляться в одяг сірий і чорний
в маршрутках тихо сльози ковтають
коли будь-який погляд навколо – сонний
але ми із тобою осінні діти
в нас печаль у очах, на самій глибині
в нас волосся відсвічує сонцем вечірнім
що вже майже не гріє у своїй вишині
ми пахнемо терпко листям, багаттям й теплом
та водночас і холодом тихим віє
ми тулимось тихо гарячим чолом
до того, хто нас навряд зрозуміє
ми кажем, що нам необхідна дорога
найліпше, то певне, дорога на захід
розлука із іншими нам не засторога
нам орієнтир – золотий сонцезахід
та насправді усе, що нам у цю пору треба -
очей одне одного однаково зелених
занадто блакитного спільного неба
і хоч трошечки теплих вітрів південних
Подібні роботи
