Чистий аркуш.

Чистий аркуш. Здається, все спочатку. Нові цілі, друзі і мета. Нема колишніх сліз, спогадів, обіймів. Нехай тільки в снах, але щось було. А ось сльози були справжні.
Чистий аркуш. Ти думаєш все зміниться? Ти забудеш минуле? Нехай воно і було не таким, як ти хотів. Але воно було і назавжди залишиться у наших спогадах.
Чистий аркуш. Але ж пам'ять ми стерти не можемо. Та я думаю і не хочемо. Адже нехай це і болючі спогади, нехай в них нічого позитивного нема, але ми прагнемо це зберегти. Цікаво чому? Повертаючись у минуле ми зазнаватимемо біль, обіду. Думатимемо про те, що було би , якби...
Наше життя, як не дивно, побудоване з постійних "якби": "якби ми жили в іншу епоху...", "якби ми зустрілись раніше...", "якби сказали те..." Суцільне "якби". Жахливо освідомлювати, що ми цим живемо...
Іноді хочеться все відпустити. Стерти. Почати життя знову. Але це НЕМОЖЛИВО. На жаль, неможливо взяти все і відпустити. Адже це означало б забути. А це теж неможливо. Як же обідно, коли ми хочемо позбутися чогось і не можемо. Здається, хочеш забути людину, але щось постійно нагадує про неї: спільні фотографії, спогади (і не важливо приємні чи ні), записи в щоденнику.
По-дитячому вести щоденники, але ми це робимо. Щоденник - це єдиний друг, якому ти можеш все розповісти. Вилити своє серце. Він нікому нічого не розкаже. Але іноді наступає момент, коли в тебе виникає бажання все спалити. І що ми тоді думаємо? "Шкода". Хтось все ж таки вирішує спалити щоденник. Тоді до вас питання: легше стало? Сумніваюсь. Адже знищивши записи - ти не знищуєш пам'ять. І ми пам'ятаємо все.
Нова любов. Справжня, щира і ти знаєш, що це назавжди. Взаємне кохання окриляє. Але в душі може бути маленький камінчик, який не дозволяє піднятися високо в небо. Ти хочеш позбутися цього камінчика, який може бути як макове зернятко, а здаватись скалою. Жахливо освідомлювати своє безсилля. І, навіть, коли почуттів вже немає, є спогади. І це найгірше. Спогади мішають нам жити. Вони можуть знову і знову повертати нас в минуле. Нещасливе минуле.
В такі моменти хочеться змін. Щоб життя зробило крутий поворот. Щоб ми почали все з чистого аркуша, який наповнили б лише приємним. Але це може бути зараз приємне, а в майбутньому завдавати нестерпного болю. І ми знову захочемо дістати чистий листок. І все почнеться спочатку. Коло, з якого немає виходу...
Чистий аркуш. Здається, все спочатку. Нові цілі, друзі і мета. Нема колишніх сліз, спогадів, обіймів...
Але чи справді це так?..

http://vk.com/thoughts_from_my_heart