Вона не користувалася парфумами, але шкіра її для мене пахла гречкою… терпким гречаним медом… Солодкі квітки, що проросли з лона. Золоті коси мокрі від роси розсипались безладно по плечах й виблискують на вранішнім сонці. Холодно.
Біжу додому. Тиша присипляє. Мить… Дві… Заворожено дивлюсь в її посоловілі очі й пускаю з рук мокрі долоні. Співають півні руйнуючи тишу на клапті й знову склеюючи в химерну мозаїку. Я вдома.
Більше гречка не колола моїх ніг. Більше не кровило зі спини. Півні не співали. Я не бачила її. І мої губи не поїла вона, пристрастю не нищила мого раціо й не дарувала неймовірної єдино пізнаної любові. ЛюБи!
Вона вже не стане версталкою. Як пощастило. Як жалібно.
квір
Yaro_Mantyka
7
0
18
Поезія | Версія для читання 20 січ 2014 о 22:07
мітки: проза, емоції, нерозділена любов
Allochka
Критика
З одного боку, натуралістично, а, з іншого, - натуралізм практично не буває так прикрашений. А от еротичні нотки твору додаткового підтвердження не потребують.
Подібні роботи
