І мова була зовсім чиста - вільна від порочого насіння, розсипаного латиною. Прозора та висока. Він не піддався насмішкам й докорам, його не хвилювали нащадки меценатового дому, а його дружина ніколи не танцюватиме на римських оргіях. У НЬОГО НІКОЛИ НЕ БУДЕ ДРУЖИНИ. Всяка недостойна, кожна буде не варта. Йому не судилося пристати до рідного берега - нікому не пощасливиться залишитися біля нього.
Місто прокинулося, а море, спокійне й чисте, ще спало. Юні дочки рибалок як завжди зранку зібралися за роботою разом, поглядали в бік старого грецького човна обабіч пристані, перешіптувалися й червоніли. Ще ввечері до заходу сонця човен відчалив. Його погнали вітер й хвилі до червоного вогню обрію. Його ж гнало зречення та доля.
А назавтра прийде звістка про шторм. Море знову заспокоїться й оманливо вабитиме до себе, воно знову примириться з небом. Дівчата в бідному пропахлому рибою одягом як завжди працюватимуть, їм буде маритися багате життя подалі від дому, короткочасна слава, забуття. Місто ще раз потоне в забавах й розпусті, але як і кожного нового ранку, прибере вінець невинності.
Нарешті він знайде чого шукав. Нарешті це станеться. Нарешті.
Yaro_Mantyka
6
0
18
Поезія | Версія для читання 20 січ 2014 о 22:18
Подібні роботи
