Я все життя, любов, тебе чекав.

Як водоспад, гримлять слова гучні,
Але найбільша сила в тихім слові.
І тільки ті щасливі справді дні,
Де є хоч крапля справжньої любові.

Душа співає Сонцю і Весні,
Зірками сяють обрії казкові,
Палає у безмежній далині
Чарівне світло справжньої любові.

Пливе у хмарі Місяць на човні,
Ставкам дарує рушники святкові,
А нам – печаль і мрії осяйні,
Й чекання вічне справжньої любові.

Я все життя, любов, тебе чекав,
Вдивлявся у світанки пурпурові.
Вже сивиною сніг повисипав,
А все ще прагну справжньої любові.

Ти прилітала, часом, уві сні
(А сни мої старі, не кольорові)—
Зникали вмить усі думки земні,
Відчувши подих справжньої любові.

І вірші не писалися мені,
Тьмянило розум хвилювання крові,
Палало серце, наче у вогні
І все жадало справжньої любові.

Було… Було! Даремне каяття.
Заплачуть скоро дзвони малинові,
І відійду в далеке небуття.
А чи пізнаю справжньої любові?...

Блукає доля у тяжкій імлі,
Ховає сльози у стрічки шовкові,
Відлічує мені печалі дні,
І теж не знає справжньої любові.

Великий Боже! Люди ж не святі.
Скажи мені свій вирок в тихім слові
І подаруй (хоч в іншому житті!)
Тепла і світла справжньої любові.

Я все життя, любов, тебе чекав.

ullad1

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 28 січ 2014 о 14:36

мітки: поезія, вірш, любов, кохання

Показати всі коментарі (4)

Allochka Критика

Ваш вірш укотре підтверджує, що "любові кожен вік підвладний". Справді, людська душа прагне справжньої любові. Ми усі її прагнемо, мріємо, чекаємо. Хоча часто таке чекання за тривалістю більше, ніж людське життя. Прикро помирати, не пізнавши справжньої любові. Гарний і правдивий вірш
Виправте "Скажи" (разом).

29 січ 2016 о 21:04