Час усе втікає
Жила простим життям, вручну малюючи свій світ,
І рими про любов по-дитячому складала,
Хоч тоді мені було ще й не так багато літ.
І проходив рік за роком, осінь-мати приходила,
Забирала кожен раз триста шістдесят п’ять днів.
І поки я із друзями святковий торт ділила,
Час набрав прискорення і швидко пролетів.
А тепер до мене йдуть новий період і турботи,
Нові люди, почуття… Життя дорога нелегка.
Мій час тепер – це дім, моє навчання і робота.
Й, буває, місяцями я не пишу ні рядка.
Але є що написати, просто час усе втікає
І уявлення дитячі перекреслює навхрест.
Я виросла й тепер стільки всього відчуваю,
Що мій мозок в кожну мить готовий вийти на протест.
Колись було простіше, колись ще щось тримало,
Не давало входу в світ розчарування й безнадії.
Це тепер все стало складно, і якщо вже покохала,
То в думках витають нові сподівання і надії.
Це не те, що я придумала, ще будучи дитиною,
Мотаючи бездумно тисячі оков.
Це те, коли ти можеш називатися людиною,
Коли ти справді знаєш, що таке любов.
2012 р.
Amster_Dama
2
0
18
Поезія | Версія для читання 31 січ 2014 о 19:09
Подібні роботи
