Почекай, хай світ не мінявся ніколи,
І ти тільки тінь усіх його звершень,
А ніч забере тебе, як усіх у свої подоли,
Але напевне це буде вперше.

Вперше ти зрозумієш, що виняток,
То є твоя жага бути іншим,
І хай в цьому світі так вже не прийнято.
Тобі стане краще і веселіше.

Ти вперше побачиш, що зорі не світять,
Бо вони лиш портали до твого таланту,
І словами можна створити суцвіття,
І пензля до рук таки взяти варто.

Вперше ти зрозумієш, що думка люду,
Тільки відблиск старих пережитків,
І стане все рівно, яким саме брудом,
Тебе поливають із суспільної клітки.

І ти звільнишся раз і на віки,
Від всіх тягарів, що зараз на тебе тиснуть.
Світ ще не настільки великий,
Щоб ніхто не почув життя твого пісню.

© Ігор Кордис.
01.02.14
land icon
17
view icon
Поезія | Версія для читання 01 лют 2014 о 16:48
Анонім Критика
Написано досить мудро, гарно розтлумачено усе те, що може зрозуміти людина, яка вперше, по-справжньому зверне увагу на себе як особистість, неповторність. Фінал твору спонукає читача замислитись і зрозуміти: кожен із нас повинен проявити свою особистість, а не намагатись бути схожим, наслідувати щось або когось. Єдине зауваження: виправте у другій строфі (перший рядок) "ВПЕРШЕ" (разом)
08 гру 2015 о 11:05
Анонім, Дякую виправив)
09 гру 2015 о 16:53
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2021