Тринадцять хвилин
А потім візьму телефон.
Ти в серці моєму один,
Ти взяв його у полон.
І досі я не розумію,
Чим моя скромна персона
Цікавить тебе, хлопця-мрію?
У тебе ж таких ще мільйони!
Я знаю, за тебе боролись,
Та ти залишився зі мною.
Я хочу почути твій голос
З ранковою ще хрипотою.
Я хочу дивитися в очі,
В яких я постійно тону,
Які після довгої ночі
Збудилися з теплого сну.
Чути я хочу, як б’ється
У грудях змужнілих твоїх
Поранене іншими серце.
Давай ми забудем про них?
Вони обіцянками тішили,
Поки їм не надоїло.
Я стану для тебе добрішою,
Лиш би серце твоє не боліло.
Вони піднімалися в небо
На своїх вульгарних підборах.
Я стану гарніша для тебе,
Лиш би серце твоє не кололо.
Вони розставляли капкани,
Хотіли лише твоє тіло.
А я все ж скромнішою стану,
Лиш би серце твоє не кипіло.
2012 р.
Amster_Dama
1
0
18
Поезія | Версія для читання 21 бер 2014 о 05:33
Подібні роботи
