Дозволь тобі признатися в коханні,
Якби я міг, то зараз б полетів,
У твою суть, назажди, без прощання.
Я би з тобою говорив про все,
Про чорну каву і старі трамваї,
Про те, як повз життя тече,
Як ми ростем, старішаєм, вмираєм.
А ти живеш, збираєш всі знання,
Якими ми поділимось з тобою,
Ідеш скрізь час у вічність, навмання,
І несеш за собою нашу долю.
І ми в тобі у вуличках і стінах,
Як пам'ять, подих, як фантом,
Ми разом, ми з тобою спільні,
І б'ємо разом в історичний гонг.
Мій милий, мій коханий Львів,
Дозволь таки признатися в коханні,
Як би я міг, я б справді прилетів,
В твій дім, назавжди, без прощання.
© Ігор Кордис.
14.04.2014
Verlen
2
0
18
Поезія | Версія для читання 15 кві 2014 о 02:31
Подібні роботи
