Не клич у прірву, доле!

Не клич, не клич мене у прірву, моя доле!
Хоч як би не манив мене твій ніжний голосок.
Життя, мов цвіт терновий, звідусюди мене коле,
Невже тепер у ньому нема місця для казо́к?

Навчи мене шукати у собі́ саму себе,
Майстерно і без по́милок. Малюй мені таблицю
Чи графік, на якому все хороше лиш зросте,
Омиється душа і стане чиста, як криниця.

Сховаю свої очі до весни або наві́ки,
Мені так важко бачити крізь крила темні душі.
Тепер, куди не глянь, - всі душі, як каліки.
Не клич у прірву, доле, а рятуй з цієї глуші!
2013 р.
Amster_Dama
Amster_Dama
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 19 кві 2014 о 07:39
Allochka Критика
Вірш пронизаний щирим прагненням зберегти свою сутність і самодостатність, духовне обличчя, а не скотитись у прірву. Звісно, сучасні умови не сприяють тому, щоб ми зберігали свої душі, а навпаки, втрачали їх.
19 тра 2016 о 21:05
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024