Без назви №32
Коли я тобі скажу, що хочу від тебе дітей. Я хочу дочку. Таку маленьку принцесу, яка буде сміятися і тріпати мені нерви, за яку я буду переживати і яку я буду любити так, на скільки позволяє любов.
Я хочу щоб ти стала моєю королевою. Щоб ти увійшла у мій власний світ. Стань повітрям, котре я ковтатиму. Стань водою, якою я не нап'юсь ніколи. Стань мною, а я стану тобою. Ми станемо сім'єю.
Одного разу я боявся, що я стану сліпий. Що я більше не побачу тебе і не зможу знайти твої губи, для того щоб змочити їх своїми. Що моя мрія так буде близько, а я навіть не зможу до неї торкнутись. Що я буду бігти і впаду. Але я не впав, я прокинувся, а поруч ти. Така красива, така моя, така одна. І я тебе не будив. Ти ще дивишся сни, ну й дивись.
Я приготував сніданок. Я танцював. Я був щасливий. Я був собою.
З часом ти прокинулась. Прийшла до мене на кухню. Я тебе торкнувся, ти зробила те саме. Я поцілував тебе, ти дурачилась. Я кохаю тебе, а ти мене більше. Останній раз я був таким щасливим ніколи.
До кухні забігає наша доця. Біжить до нас і сміється дитячим неперевершеним сміхом. Вона тулиться до нас. Я колю її щетиною, а ти цілуєш її душу. Тоді наступає вечір, а за ним стукає у гості ніч. І я знаю, що завтра я буду таким щасливим, як сьогодні. Бо я живу, бо я люблю.
бла бла бла
Bergino
3
0
18
Поезія | Версія для читання 21 кві 2014 о 05:45
мітки: бла блабла
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
