І попелом ще довго милувалась.
- Ти все гірке спалив, що поміж нами?
- Усе до тла, щоб ти не хвилювалась.
Із вдячністю звела до тебе руки,
А ти втопив в обіймах мої плечі.
- Не стерпимо ми більше вже розлуки,
Не буде ні страждань, ні порожнечі.
Тут холодом повіяло в долоні.
Хотіла їх до тебе притулити.
- Не рухай, твої руки брудом повні,
Вони не варті того, щоб любити.
І порох той проник у мою шкіру,
Так боляче запік в маленькі пори.
- Невже спалив ти не стіну, а віру?
Останнє чим ще серце було повне?...
Ти злісно звів великі чорні очі
Так ніби я чогось не розуміла.
- Щоб мур горів потрібно сили, мочі,
А щастя дуже легко розгорілось..
мітки: вірш
Подібні роботи