Ранок

Ранок – це така пора, коли тихо. Всі ще додивляються свої сни, а ти вже на кухні п’єш запашний чай або каву і уявляєш, що сьогодні найвдаліший день для того, щоб звернути гори.

Але минає кілька годин, зі сну прокидається вся буденність, і ти, не усвідомлюючи, пливеш за течією однотонності. І все твоє завзяття переноситься на завтрашній ранок. А потім настає вечір. Жорстокий кат усіх мрій. Хоча бажання звернути гори не зникає, а просто множиться на двох. А про ніч я взагалі мовчу. Вона пропонує звернути швидше не гори, а шию. І ти, чи то від страху, чи то від болю, зажмурюєш очі і… засинаєш. І ось знову ранок, знову тихо. Ти будуєш нові плани, які з настанням полудня розлітаються на цеглини.

Я хочу, щоб одного ранку моя новобудова не розлетілася, а просто застигала на час дня, вечора і ночі від льоду байдужості, яка огорнула мене. А наступного ранку будівництво велося б далі, поки все не стало б на свої місця. Я б ставила будильник на п’яту чи шосту годину ранку, лиш би не проспати ту мить, коли починають збуватися мрії.

2013 р.