Твій дім
Я знаю його лише по словесних описах і кількох розмитих фото. Але ж я там була, раніше, коли твій голос у телефонній трубці невпинно повторював: "Хочу, щоб ти була поруч".
І я була. Міцно заплющивши очі, затамувавши подих, я летіла до тебе, у твій уявлюваний мною дім. Я сиділа поруч на уявному стільці і слухала, як ти бринькаєш на уявній гітарі. Над нами снували спокій і затишок... Жаль тільки, що теж уявні. Ми пили уявний чай на освітленій ранковим сонцем кухні. Проміння золотом обсипа́ло наші пустотливі голови, а тепло огортало кожну клітину тіла. Ми говорили про наших уявних дітей, про їхні імена і майбутні здібності. Від однієї думки про те, що у нас взагалі могло би бути спільне майбутнє, мене кидало в морозний, але приємний ступор, і навіть тепле ранкове проміння не здатне було мене до кінця відігріти.
Уява, уява, уява... Це така страшна річ! Якщо часто нею користуватися, то вона змушує повірити в неї. Вона - як наркотична речовина, після якої ти бачиш речі, яких насправді ніколи не існувало. І щиро обурюєшся, коли інші крутять пальцем біля скроні і кажуть, що ти - наївна дурепа.
Останнього разу, коли я була у твоєму уявлюваному мною домі, від наростання пристрасті і ненависті вибило пробки і стало темно. У кінці коридору майоріло маленьке світло. Я думала, що це ти вказуєш мені дорогу, щоб втекти від темряви, але це був локомотив, який прямував точно у моєму напрямку і заштовхнув мене у темряву ще далі.
2013 р.
Подібні роботи
