дощ.з(а).містом
Місто залишилось позаду, зі всіма своїми проблемами, нічними ліхтарями і сумними людьми, які ховають погляди у тріщини мокрого бруку. Інколи ти відчуваєш, що тобі необхідно втекти від цих трамвайних колій, нічних темних перехожих і весняних міських запахів. І ти одного дня береш курс за місто, і, уже долаючи кілометр за кілометром, ти промотуєш собі у голові те, від чого ти втікаєш. Розумієш, що ще трішки, ще кілька десятків тисяч метрів, і ти втомишся, і тобі захочеться повернутись.
Зелене пласке листя починає повільно тріпотіти за вітром, немов від страху, смугасті поодинокі стовбури сонно похитуються, а з неба тим часом летять кілька ідеальної форми крапель і розбиваються об твоє вітрове скло неочікувано. Ти здригаєшся, відпускаючи кермо, від чого автомобіль різко викидує вправо, а твоя нога туго втискається в педаль газу. В наступну мить ти розумієш, що наткнувся на щось темне, яке від удару об твоє авто відлітає за межі дороги. І ти гальмуєш, вдаряючи з відчаю кермо руками, гальмуєш, промотуючи в голові усе, що щойно трапилось, гальмуєш і боїшся, що можливо ти когось убив.
Зрештою, зупинивши іномарку, ти вмить вистрибуєш з неї і відчуваєш, як холодне повітря і дріб'язкові краплі дощу доторкаються до твого обличчя. В той же час, ти помічаєш щось темне у полі, підійшовши ближче, починаєш розрізняти контури жіночого тіла, яке нерухомо розкинулось у вологій зеленій траві. Довге волосся розвіюється за вітром, очі міцно закриті, вона ледь дихає, непритомна.
Не можна гаяти ні секунди - страх охоплює твою свідомість і, здавалося б, захоплює клітину за клітиною твого тіла. Ти береш її на руки і в наступну мить мало не падаєш, сам втрачаючи рівновагу від прорахунку своїх сил, та все ж якось заносиш її у салон машини і, поклавши на заднє сидіння, миттю застрибуєш за кермо. Твоя іномарка якось ображено заводиться і ти повільно, набираючи швидкість , рушаєш у напрямку міста.
Хто вона? Що вона тут робить о такій порі та ще й за такої погоди? Та байдуже, головне, щоб вона не постраждала! Можливо тобі треба було просто поїхати далі і кинути її там - Ні це було б не правильно, ти б собі цього не вибачив. Але хто вона.
Минаючи кілометр за кілометром ти весь час окидуєш поглядом дзеркало заднього виду і кожного разу помічаєш все нові і нові деталі. Волосся темно-фіолетового кольору, вона одягнута у довге чорне пальто і коротку коричневу спідницю, яка ледь покриває довгі худі ноги, вкриті татуюваннями. Занадто яскравий макіяж, надто виразні парфуми, і мала кількість одягу, як для такої погоди. Це наштовхуює на думку, що ця дівчина з тих, що займаються найстарішою професією, носячи тавро чи, можливо, лиш вульгарне ймення - повія.
Дощові краплі цілковито заполонили поверхню вітрового скла, і доводиться викликати двірників, які майже нічим не допомагають, лиш накопичують думки у твоїй голові.
Чому вона цим займається? що саме змусило її до цього? Нестача грошей? Задля розваги? Бажання сексу? Не благополучна сім'я? Погані друзі? Усе разом? Колись ти так думав, та зараз віч-на-віч з цією дівчиною. Ти розумієш, що цього замало, можливо є щось більш важливе ніж усі ці причини, щось особисте...
Тьмяні вогні міста повільно наближаються, а сонце уже майже зникло за горизонтом. До найближчої лікаріні їхати якихось хвилин 15. Здається, що вона почала ще важче дихати. Тобі розкриваються все нові і нові деталі, ось ти помічаєш обручку на правій руці, на лівому зап'ясті ледь помітно крихітне татуювання - «Мері.» Щоб це могло означати? Можливо вона фанатка однойменної групи? Ні, скоріш за все, ні. Нижче на тому ж зап'ясті дивні горизонтальні порізи, їх тут доволі багато.
Зрештою ось і лікарня. Дощ уже на повну силу розгулявся, брук подекуди вкритий калюжами, в яких можна прочитати завтрашній день. Ти несеш її крізь цю густу прозоро-мокру завісу, а думки й далі шукають причин.
- Вона втратила дочку. - слова лікаря вводять тебе у стан шоку - кілька місяців тому. - і одразу невеличке полегшення і відчай. Ти повільно опускаєшся на крісло, далі уже несила слухати все й так зрозуміло. Інколи, щоб заглушити великий психологічний біль, потрібно піддати себе й свою свідомість чомусь менш болісному, але більш огидному чи жахливому.
grill
3
0
18
Поезія | Версія для читання 26 тра 2014 о 20:16
мітки: життя, проза, сум, любов, почуття, осінь, оповідання, зима, революція, нерозділена любов
Подібні роботи
