Трохи закоханіший
Одного непримітного вечора ти, як завжди, слухатимеш музику. Але саме в цей вечір у вуха напрошуватиметься лише лірика. І ти, окрилений почуттями, нарешті наважишся подзвонити до неї. Ти б хотів вилити душу зразу, з першого слова, сказати, як довго ти за нею пропадаєш. Але прекрасно розумієш, що потрібно зібратися з думками хоча б для того, щоб вимовити таке по-простому непросте "привіт". Ім'я за ім'ям, ти поступово наближаєшся до її номера у списку.
Тим часом у голові змії в'ються, ніби у джунглях. Але ж знаєш, що після того, як вона зніме слухавку, все буде зовсім не так, змії перетворяться у сонечка у безмежному незайманому полі.
Одне натискання на кнопку виклику - і ти завмираєш. Єдиною ознакою того, що ти ще живий, є твоє невгамовне серце, яке, здається, зараз проб'є твою грудну клітку. "Ваш абонент поза зоною досяжності", - відповіла бездушна істота. Лише секунди стало достатньо для того, щоб грудна клітка стала тюремною камерою для твоїх почуттів. Щойно слова самі рвались назовні, а тепер вже все, бажання залишилось замкненим за ґратами. І, мабуть, на довгий термін.
А все могло би бути по-іншому, якби ти був трохи сміливіший, божевільніший і, можливо... закоханіший. Значить, не так вона тобі потрібна, якщо ти допустився до розмови з оператором. У кінцевому результаті ти залишився зі зміями, які так і не перетворились у сонечка, і з грудною-тюремною кліткою для одного в'язня.
А вона таки чекала твого дзвінка, знаєш? Але з'явився інший, трохи сміливіший, божевільніший і, можливо... закоханіший у неї, ніж ти. І вона махнула на тебе рукою. Перестала дивитися на твої фото, шукати твою постать у сірому натовпі, носити з собою телефон навіть у душ з надією на твій дзвінок. Вона змінила номер, щоб більше не чекати, а ти і далі продовжуй перевіряти свій телефон на наявність sms з повідомленням про те, що вона з'явилась у мережі.
2013 р.
мітки: вірш, життя, кохання, сум, нерозділена любов
Подібні роботи