Черговий art
згорблених в три погибелі людей.
Їх не гріє любов, їхні душі безнадійно черстві.
А ти поцілуй мене у щічку, а якщо захочеш, то й у дві.
Цікаво, чи ти усвідомлюєш, як багато для мене значиш,
бо від твоєї присутності у мене автоматично все стає okay.
А давай одного разу втнемо якусь епічну дурницю,
наприклад, цілий день гулятимемо в кольорових перуках.
Зламаємо стандарт,
щоб потім розповідати про це внукам.
Напевно, не даремно кажуть, що зіниці
розширюються, коли бачиш свого sweetheart,
тоді моє тіло саме йде до тебе у руки,
а розум знову пробиває на черговий art.
Якщо одного ранку, коли ти збиратимешся на роботу
і вигукнеш мені з коридору прощальне "бувай",
а я ще з ночі сидітиму з ручкою і блокнотом
[замотана в тепле покривало, в руках - чашка чаю]
і не відповідатиму - ти не злись, а почекай.
Я мушу дописати рядок до кінця, бо потім забуду і вже не згадаю.
Давай знімемо нарешті свої грубі светри́,
цей предмет гардеробу зайвий, коли
за вікном закінчується фільм під назвою "Зима".
І якими би ще не були́
холоднуваті весняні вітри, -
між нами почався відкритий діалог і можливості мерзнути нема.
Він стартував несміливим словом "привіт",
і до теперішнього часу вже обріс крилатими фразами.
Я зазвичай намотую їх на вус, коли разом ми,
а потім вночі, поки ти бачиш сни,
я трансформую фрази в текст, щоб бачив цілий світ,
що любов існує не тільки з припливом гормонів й з приходом весни.
Подібні роботи
