Справжній

Він - єдиний, кого я змогла впустити далі за свій поріг.
Не тому, що вимоглива, одинока чи боягузка.
Зайшов на каву, а залишився назавжди. Обсипав поцілунками скроні,
його аромат міцно вчепився кігтями в мою пом'яту блузку
[а ще зранку вона покірно висіла на вішаку, рівна, як незайманий сніг].
Розрівнюючи складки, я мимоволі втирала цей аромат у свої долоні.

Коли він у справах був відсутній кілька днів поспіль,
мені радості не приносили ні вишивка хрестиком, ні танці в пустій кімнаті.
Його пуста чашка, тапочки в кутку і холодна постіль -
хоч не найкращим чином, але все ж свідчили, що він тут ба́жаний.
Його ніколи не було мало, проте й ніколи не було багато,
своїм сміхом заморожував сум, своїм поглядом палив мене за́живо.

Я в думках вже мільйони разів поклялась любити його до скону,
щовечора чекати його з роботи з усмішкою попри втому,
навчитись готувати щось шедевральніше, ніж макарони,
влаштувати справжню невагомість і затишок прямо у нас вдома.
Він рідко говорив, що кохає, але його вчинки вже все за нього сказали.
Ідеальний? Ні, просто справжній. А справжніх зараз дуже мало.

http://vk.com/olya_girnyak_public