У Відні є вулиця Kolschitzky-Gasse, названа на честь нашого знаменитого земляка, а на ній є пам'ятник йому. За що ж віденці віддали таку шану чоловікові, який народився у селі Кульчиці Самбірського повіту на Бойківщині?

Часопис "Галицька брама" розповідає про те, що Юрій-Франц Кульчицький, народжений 1640 року в родині дрібного українського шляхтича, був купцем і почав свою діяльність як перекладач, досконало знаючи турецьку, сербську, угорську, румунську і німецьку мови. Набувши досвіду, Кульчицький невдовзі і сам починає торгувати килимами, шовком, золотом і сріблом, одночасно залишаючись перекладачем з турецької при дворі австрійського цісаря.

1683 року для Європи настали найнебезпечніші часи, до Відня підійшло величезне турецьке військо. Зразу ж після початку облоги Юрій Кульчицький вступив до ополчення і виявив неабияку кмітливість та хоробрість у боротьбі з ворогом. З кожним днем становище ставало все критичнішим. Місяць жорстокої облоги столиці призвів до хвороби і голоду серед її захисників. І ось наш земляк, переодягнувшись у вбрання турецького купця, вирушає як розвідник у табір ворога з надзвичайно важливим завданням. Знаючи досконало не лише турецьку мову, але і турецькі звичаї, він не викликає жодної підозри у воєначальників султана і блискуче виконує свою місію. Ворог змушений був відступити, і мусульманська експансія на християнську Європу провалилася остаточно.

Вдячні віденці не забули свого рятівника, але яким же було їхнє здивування, коли Кульчицький, замість золота і привілеїв, попросив подарувати йому трофейні мішки з кавою, які ніхто не хотів брати. Тоді ще ніхто в Австрії не знав, що це за синьо-зелені зерна і думали, що це корм для верблюдів. Кульчицький пояснив, що з цих зерен готується улюблений напій турків. Наш герой, крім трьохсот мішків з кавою, одержав у подарунок від імператора пам'ятну срібну медаль, віденське громадянство, будинок у столиці і право на відкриття першої у Відні кав'ярні. Трохи згодом Кульчицький написав спогади німецькою мовою про віденські події і про свою участь у них під назвою "Розповідь очевидця, який у турецькій одежі перейшов через ворожий табір і, повернувшись назад, перший приніс звістку".

Підприємливий українець вирішив всерйоз започаткувати кавовий бізнес у Європі і, одягнений у турецький одяг, спочатку носив каву вулицями Відня, частуючи перехожих. Охочих до кави було небагато, бо про неї тоді в Європі майже ніхто не знав, а через її високу ціну кава вживалася лише як ліки. Але ось одного разу до філіжанки з напоєм випадково потрапив цукор, Юрій спробував і був здивований пишним смаком. Потім він спробував відцідити каву і додати трохи молока -- вийшло ще смачніше.

Кількість бажаючих скуштувати новий напій збільшувалась. До кав'ярні Кульчицького приходило багато цікавих побачити на власні очі легендарного рятівника Відня, який у турецькому вбранні розносив на таці кавовий напій. Кожного відвідувача Кульчицький вітав лагідними словами "братчику-серденько", такими типовими для звертань у нашій рідній українській мові. Це звертання довгий час залишалося у говірці віденців.

У великій залі вже заново відбудованої кав'ярні Кульчицького стояли дерев'яні столи і лави, що нагадувало інтер'єр української хати. Господар обслуговував гостей зі своєю вродливою дружиною Марією, обоє вбрані у пишний український національний одяг, чим привертали ще більшу увагу відвідувачів. Найвища столична аристократія: граф Штаренберг і князь Савойський призвичаїлися ходити до кав'ярні Кульчицького на запашну каву і тепле гостинне слово.

Наприкінці XVII -- на початку XVIII століття не лише у Відні, але і в усій Європі почали відкриватися кав'ярні, які ставали своєрідними клубами, читальнями, де були підшивки газет і журналів, місцями обміну думками і джерелом натхнення для творчої богеми.

19 лютого 1692 року на 52-му році життя Юрій Кульчицький помер від туберкульозу. Звістка про смерть почесного громадянина Австрії блискавично облетіла столицю. Відень оплакував смерть свого рятівника. Похорон був величний. Труну з тілом покійного поховали біля собору cвятого Стефана, найголовнішого храму Відня, з дзвіниці якого удосвіта 12 вересня 1683 року Кульчицький подав світлові сигнали про початок наступу на ворожі укріплення. Віденці добре пам'ятають, що цю систему зв'язку, як і першу каву, приніс до Відня українець з-під Львова -- Юрій Кульчицький.