Автори статті

Леся Гринько - текстова частина, старі фотографії
Юрій Бардич - підготовка фотографій до публікації
Ірина Ступицька - сучасні фотографії

Географія та історія

Існує кілька версій походження назви Старий Самбір:

• від племені сабірів, які нібито колись населяли цю територію;
• від назви кам'янисто-піщаних осипищ — «самборів», яких багато в цій місцевості;
• від назви «съборъ» — «зібрання, віче»;
• може також походити від найстарішого типу оборонної структури — «Самборз» - проїздної вежі, що завершується приміщенням для сторожі. Відомо, що місто відігравало велике значення в оборонній структурі Прикарпаття;
• найбільш ймовірна від слів «сам» і «бір» (сосновий ліс)

Якщо подивитися на план міста, то воно виглядає, як одна довга вулиця. Зрештою, воно і виникло як місто при дорозі з Русі до Угорщини. Старий Самбір належить до одного з найстаріших міст в Галицькому краю, яке первісно називалося Самбір. Воно розташоване на 98 км. від Львова, у річковій долині, за неповних 40 км. від витоку Дністра, який ділить сучасне місто на дві частини. Про нього згадується ще в добу Галицько-Волинського князівства. Після нападу татар в 1241 місто було спалене, а його мешканці переселилися вниз по течії річки Дністер до села Погонич та заснували місто Самбір. А на місці спаленого Самбора відновило своє життя поселення, яке з 1390 року вже назвало себе Старим Самбором або Старим Містом. Про давнину міста говорить збережена до цього часу забудова центру, характерна для міст, які мали маґдебурзьке право: прямокутна площа з виходами вулиць по кутах. До сьогодні збереглося кілька будинків з старовинними фасадами і балконами. Про оборонний характер Старого Самбора свідчать і підземелля, які було виявлено біля костелу.
Розвиненим видом ремесла було ткацтво. У XVI ст. виникають цехи, з яких особливо відомі кравецький, шевський, ковальський, ткацький, різницький та кушнірський. Був також млин на три жорна і майстерня, що виробляла вози. В 1553 р. королева Бона Сфорца відновила привілеї Маґдебурзького права, тобто мешканці міст звільнялися від суду феодала й самостійно здійснювали врядування господарством, а міська влада не передавалася в спадок. Хоч маґдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурного правового наближення України до Західної Європи. В 1579 Стефан Баторій встановив торг у Старому Самборі.
На початку XVIII ст. від епідемії чуми померло 326 жителів, із 125 садиб залишилося тільки 46. З цієї та з інших причин Старий Самбір поступово почав занепадати.
Згодом спостерігається деяке пожвавлення економічного розвитку, у XVIII-XIX ст. місто розширило свої межі, зросла кількість жителів до 1361 особи. В 1837 р. землетрус знищив місто. З того часу воно не відігравало значної ролі в регіоні. Натомість процвітає Новий Самбір.
В 1870 р в місті закінчили будувати залізницю. Історія Старого Самбора до цього поеріоду добре описана австрійським істориком Грінберговою у книжці «Stare Misto, jego ludnosc i zwyczaje» (Відень, 1870).
Страшним лихом для міста стала пожежа напередодні Першої світової війни 1914 р. Вона тривала цілий тиждень, з перервами. Згоріла третина ринку, дерев'яна ратуша, яка була однією з найдавниших в Україні (1668) і по якій не зосталося ніяких слідів, весь єврейський кватал. Місцевий уряд перебрався туди, де зараз знаходиться бухгалтерія районної лікарні.
Звийчайно ж, в роки Першої світової війни для Старого Самбора настали важкі часи. З 1914 по 1915 тривали бої за місто. Наприкінці 1918 жителі міста поринули в бойовий вир, були роззброєні вояки-угорці і організована УГА із загонів січових стрільців за ініціативи Осипа Білобрама.
Не менш важкі часи настали в міжвоєнний період. В місто проникли комуністичні ідеї, що поширювали старосамбірчани, які повернулися з російського полону. Утворилися комуністичні осередки і напротивагу їм Організація Українських Націоналістів. Посилився опір польській окупації проти двомовності в українських школах.
Під час Другої світової війни Старий Самбір неодноразово попадав під владу двох воюючих сторін – німецької і російської, із звичними для того часу наслідками – розстрілами, арештами, вивезеннями на примусову роботу. Однак наприкінці встановилася радянська влада, яка повела жорстоку боротьбу з підпіллям ОУН-УПА. Почалися репресії, вивезення сімей на Сибір, Урал, Далекий Схід, або в Казахстан. Створювалися нові органи влади і управління, комуністичні та комсомольські організації, почалося формування колгоспів.
На початку 50 років було побудовано гідроелектростанцію на річці Дністер за рахунок колгоспів. Електрифікація мала велике значення, але в той же час уряд прорахувався з недоліками – води Дністра затопили городи і будівлі. Почалася забудова нових вулиць, з 1969 став працювати завод «Екватор», а у 1981 почав діяти сиркомбінат, який за задумом авторів мав би належати до числа десяти найбільших маслосиркомбінатів України. Працювали також і інші промислові підприємства, які занепали в 90 роках.
З 1974 почалася газифікація міста, яка завершилася щойно на початку ХХІ ст, вже за незалежної України.
Після проголошення незалежності значні зміни сталися в галузі культури, освіти, охорони здоров'я. Відновило свою роботу товариство «Просвіта», функціонують поліклініка і лікарня.

Залишилося не так багато пам'яток архітектури, які пережили віки. На ринку в 1927 році провалилася дорога і відкрилися муровані підземелля, до половини наповнені водою, де плавали дубові дошки. Ходили легенди, що ці підземелля тягнулися аж до Спаса, бо там був оборонний замок. На місці Повалиська є сліди замку, за дослідженнями, королеви Бони. Оборонних мурів не зосталося, лише назви вулиць нагадують про старовинні часи: Посадка, Повалисько, Затилля. Одна з головних архітектурних домінант міста – акуратний костел на невеликому пагорбі. Перший костел був збудований з дерева і досить швидко згорів, а мурований храм збудували, за місцевою легендою, в часи королеви Бони Сфорци. В часи польського короля Августа ІІІ костел було відновлено на королівські кошти. В 1913 році львівський художник Вінтеровський розписав інтер'єр. Серед пам'яток архітектури знаходиться також синагога і єврейський цвинтар.

Герб первісного Старого Самбора

Найдавніше зображення герба було знайдено на міській печатці з датою 1657. Він являє собою розташований над ріжками півмісяця п'ятиконечний хрест. Спершу вважалося, що це був міщанський знак або герб котрогось із бургомістрів, однак після дослідження з'ясувалося, що герб мав безпосереднє відношення до князя Лева Даниловича.
Щоб краще зрозуміти, коли була виготовлена печатка з гербом, важливо з'ясувати, коли первісний Самбір став містом. Найдавніший самбірський архів з документом про магдебурське право згорів у 1498 році під час нападу на Галичину турецько-татарських військ. Виходячи з всіх відомих матеріалів, можна припустити, що Старий Самбір міг отримати магдебурський привілей від українських князів, або від Казімєжа ІІІ (1349-1370) під час прямого правління Угорщини в Галичині (1370-72, 1379-87), або ж за Владислава Опольського (1372-79).
Історик І.Крип'якевич висловив думку, що «галицькі міста діставали німецьке право вже у княжих часах [...]. Самбір, як один із головних осередків Підкарпаття, міг також мати маґдебурський устрій вже у княжій добі». Припущення вченого підтвердилось, Старосамбірщина була основним володінням князя Лева Даниловича. Саме він заснував тут Самбірське єпископство, яке отримало значні маєтності навколо міста: Страшевичі, Волковичі, обителі в Спасі, Созані, Смільниці, Лаврові. Завдяки цьому Самбір став значним церковно-культурним осередком. За місцевою традицією, князь Лев Данилович наприкінці життя став монахом і його поховали в Преображенській обителі (Спас). Саме з цих теренів походить найбільше згадок про дарунки князя церкві. Жодна оригінальна печатка чи грамота князя не дійшла до наших часів, але в описах таких документів (ХV–XVII) можна знайти печатки із зображеням князівського герба, який мав малозрозумілу для теперішніх часів назву «Зуб» і зображався як чотириконечний хрест над півмісяцем, який мав спрямовані догори ріжки. Варіант клейноду «Вовчі коси», скопійований українськими феодалами, щоб задекларувати свою спорідненість з князем, має шестиконечний хрест. Однак у польській геральдиці «Вовчі коси» – це п'ятиконечний хрест над двома косами, графічно схожими до півмісяця.
Згідно з деякими дослідженнями, тризуб, герб Київської держави поступово перетворився в чотириконечний хрест з півмісяцем. Зокрема в такій формі український герб перейняли деякі польсько-українські династії.
Однак на печатці Старого Самбора є п'ятиконечний хрест, що може пояснюватися видозміною клейнода первісного Самбора – шестиконечного хреста, символу Чесного Древа – протягом історичного періоду. Наприкінці ХІІ століття в Галич надійшла реліквія, Древо Господнє. Найпереконливішою є гіпотеза про дарунок хреста імператором Андроніном Комненом (1183-1185) галицькому князеві Ярославові Осмомислу. Принаймні, реліквією вже володів галицько-волинський князь Роман Мстиславович (1199-1205).
Отож є всі підстави припускати, що гербом первісного Самбора став дещо змінений державний герб князя Лева Даниловича. Він являв собою розміщений над півмісяцем хрест шестиконечної форми. Такий тип хреста обумовила не тільки наявність в державі єрусалимської реліквії, але й факт заснування саме князем Левом в цьому місті єпископії. У XVII столітті жителі Старого Самбора, вже не пам'ятаючи первісної символіки свого клейноду, під впливом польських гербів «Вовчі коси» і «Прус» змінили форму хреста на п'ятиконечну.

Історія церкви св. Миколи в Старому Самборі

Історія церкви св. Миколи в Старому Самборі нараховує не менше, чим 700 років, але ймовірно, вона ще давніша, бо в другій половині ХІІІ ст. в тодішньому Самборі існувала окрема єпархія.
Міську дерев'яну церкву в Старому Самборі було освячено в 1303 році. Згадується старосамбірська церква у всіх податкових реєстрах XVI ст.
Легенда, що передавалася з покоління в покоління, подає, що церква була збудована з кедрового дерева. Однак, як засвідчує акт візитації церкви в 1766 р., це була будівля з ялівцевого, частинно тесаного, частинно різаного дерева. Це була характерна бойківська церква з трьома верхами. Освітлювалася вона двома спареними вікнами в південній стіні нави та по одному над крилосами і в трьох стінах вівтаря. Двері знаходилися із західної сторони. Поряд з церквою стояла дерев'яна дзвіниця. На стіні було вирізьблено напис:


Дата 8 травня свідчить про посвячення церкви в день перенесення мощів св. Миколи з Мир Лікійських до Барі.
У 1830 (за іншими даними у 1832) у центрі міста збудували муровану церкву за проектом львівського архітектора чеського походження Йосипа Вандрушка. Треба відзначити, що з приходом австрійської влади в Галичині були здійснені спроби ввести в наше церковне будівництво проекти церков, створених автрійським будівельним урядом для греко-католицьких громад Закарпаття, які отримали назву терезіанських, від імені австрійської імператриці Марії Терези, за правління якої вони були виконані. Таких проектів було декілька – простіші однонавові споруди з вежею на чільному фасаді для менших сільських громад, з двома вежами для містечкових громад і тринавові з двома вежами для для міських.
Церква в Старому Самборі збудована власне в такому терезіанському стилі, правда, з деякими особливостями – це однонавова споруда з вужчим прямокутним вівтарем, збудована в класицистичному стилі. Віконні прорізи півциркульної форми з невеликим профільованим обрамуванням характерні для споруд Вандрушки. Чільний східний фасад церкви вінчає квадратна вежа, фланкована нижчими восьмибічними по боках, критими банями. В інтер'єрі в наві три поля парусних склепінь, розділених підпружними арками, та парусне склепіння вівтаря. В підвежжі і на хорах – півциркульне склепіння. Первісно в цю церкву було перенесено зі старої намісні ікони та апостольський ряд іконостасу з «Царем слави» і царські ворота.
Стару дерев'яну церкву було розібрано і на її місці споруджено муровану капличку св. Миколи, що стоїть дотепер, а з матеріалу збудовано парохіальний шпихлір, що стояв ще перед Другою світовою війною.
Церква неодноразово ремонтувалася і прикрашувалася. Чотириярусний, піднятий вище арки, іконостас був встановлений у середині ХІХ ст. На початку ХХ ст. в іконостасі встановили нові намісні ікони св. Олени, Богородиці, Христа Спасителя і св. Андрія Первозванного – копії ікон маляра Васнєцова. Вівтар «Серце Ісуса Христа» виконав маляр Андрій Демкович у 1921 році.
Стіни церкви вкриті гарним орнаментальним розписом з окремими сюжетними сценами. Стиль арт-деко орнаментів вказують, що його ймовірно виконали малярі Михайло Осінчук і Павло Ковжун, бо характерними для них є зображення ангелів і архангелів та мотиви орнаментів. Надзвичайно цікавою і промовистою є композиція над хорами – херувими-трубачі в центрі та скорботні ангели з вінками по боках ніби нагадують і сповіщають про визвольні змагання українського народу під час Першої світової війни. Інгели опускають свої вінки на могили – справа воїнів армії Української Народної Республіки з православними хрестами, а зліва воїнів Української Галицької Армії з характерними «мальтійськими» хрестами. Це другий такий відомий стінопис з відображенням подій періоду українських визвольних змагань початку ХХ ст.
Старосамбірська церква св. Миколи, відсвяткувавши свій 700-літній ювілей, може з гордістю пишатися своєю історією і чи не найдавнішою серед міських церков Галичини удокументованою метрикою.

Традиції

Культурне життя жителів Старого Самбора сягає середньовічних часів і воно, в основному, зосереджувалося навколо церкви, що й відбивалося на суспільно-економічній діяльності.
Із середньовіччя в місті були відомі цехи, що об'єднували ремісників, надавали допомогу ремісничим верстатом, установлювали порядок навчання та захищали права своїх працівників. Кожен цех мав свого цехмайстра. Вони особливо дбали, щоб учні, які вчилися професії, працювали якнайкраще. Після кількарічної науки ремеслу учень здава екзамен і одержував в урочистій обстановці звання челядника. Саме навчання фаху мало свої давні правила і закони, які берегли традиції, сформовані віками. Їх метою було моральне виховання чесної людини, доброго громадянина, ремісника. Вплив такого братства на культуру був значним, від нього також залежав економічний розвиток.
Крім фахової підготовки цехмайстер відповідав і за моральну поведінку учнів і челядників. Вибори цехмайстра (провізора) відбувалися в неділю перед храмовим святом св. Миколи. Після пропозицій та дискусій всі сходилися на одній кандидатурі – найчеснішого, найпоряднішого господаря. Під вечір брали від попереднього цехмайстра скриньку і заносили її до новообраного цехмайстра, який вітав і запрошував до хати, де вже були зготовані столи, застелені скатертями. Скринька була символом братства, бо в ній зберігалися старі грамоти, статут братства, списки і свічки, які виготовлялися до великих свят. Привітавшись з господинею дому, поблагословивши хату, ставили скриньку на лавці в куті, засідали за столи та при балачках про господарські справи споживали приготовлену їжу.
Крім цього в Старому Самборі існувало братство молоді, «кавалєрське братство». Воно об'єднувало молодь від 14 років до одруження. Хто одружився, той вибував із братства, а якщо його поведінка була бездоганною, його урочисто прощали в неділю у церкві, де він тримав на Богослужінні найдовшу свічку – «вахлю». Це молодіжне братство за документами сягало початку ХІХ ст. Цікаво, що до братства не приймали молодь з Долішньої Посади і Смільниці, лише з міста та декого з Горішньої Посади. Можливо, так сталося тому, що Долішня Посада і Смільниця були заселені в основному немісцевими хліборобами, а не ремісниками. Також між хлопцями міста та з Долішньої Посади часто виникали колотнечі, і одружуватися хлопцеві з дівчиною із Посади (чи навпаки) не допускалося, хіба що були інші на те причини.
Найбільші торжества починалися зимою, коли завершувалися роботи на полі. В день храмового свята Миколи Чудотворця вся громада виходила з церкви під каплицю св. Миколи, що стояла побіч площі. Братство молоді співало «Ой хто, хто Миколая любить». Потім всі разом йшли до провізора з поздоровленнями, що супроводжувалося веселими розмовами, жартами. Час від кінця грудня до Різдва був наповнений приготуваннями до свят, треба було виготовити великі свічки для процесії в церкві, організувати вертепи та вечорниці на Йордан. Молодь очікувала свят з нетерпінням, бо ж організаційна робота давала можливість проявити себе. Перед Різдв'яними святами приймали новачків до братства, тобто хлопців, яким виповнилися 14 та які закінчили вчитися в школі і почали вчитися ремеслу в котрогось майстра. Вони складали обітницю, що будуть гарно поводитися і добре вчитися. Тоді переходили від малюків з правої сторони церкви до «кавалєрів» з лівої сторони. На саме Різдво посередині церкви стояли дівчата з хоругвами, а хлопці із свічками, всього по вісім пар. Ззаду стояли найстарші братчики, що збиралися виходити з братства, а спереду наймолодші. Цей звичай має в Старому Самборі давню історію і, головне, подібного ніде не можна зустріти. Все це пропало в 1939 році.

Старі фотографії

Сучасні фотографії