історія та особливості

Ґердан, силянка, плетенка, драбинка, – прикраса з бісеру у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитку або волосінь, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент. Іноді ґердани мали вигляд шерстяної стьожки або ажурного комірця із бісеру, якими в Галичині, на Буковині та в Закарпатті жінки прикрашають шию або голову, а чоловіки – капелюхи. Часто ґердани мають форму петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию; кінці з'єднані спереду медальйоном. Одна і та сама прикраса в різних регіонах, навіть селах могла називатися по-різному.

На сході України ця прикраса була невідома, траплялась на Поділлі та Волині, проте була дуже поширена в Галичині. Ймовірно, силянка прийшла до Галичини з Угорщини. Подібні до ґерданів вироби, що називаються маржеле (margele) також поширені у румунській частині Буковини.

Популярність бісеру відчутна в українській народній культурі XIX століття. Збережені в музейних колекціях, бісерні оздоби з цієї доби засвідчують уже сформований високий ступінь розвитку технології, а орнамент та колорит цих творів відображає місцеві мистецькі особливості. На початок XX ст. прикраси з бісеру стають важливою складовою народного вбрання західних областей України, а також окремих сіл Східного Полісся та Середнього Подніпров’я. В ансамблі одягу вони виконують декоративну й оберегову функції і разом з тим виступають промовистою ознакою віку та суспільного становища особи.

Батьківщина бісеру – Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які по-арабськи називалися “бусра” (у множині “бусер”), звідси й пішла його назва. Ще в Стародавньому Єгипті були відомі прикраси з бісеру, вони прикрашали одяг фараонів. З Візантії прикраси з бісеру передавались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в ХІІІ столітті. А згодом бісер почала виробляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул “столиці скла”. На території нашої країни бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані і письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торговим відносинам з країнами Близького Сходу та Візантії; численні вироби й прикраси, знайдені в похованнях VІІІ-ХІІ ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи на Русі. Час найширшого застосування бісеру на Україні – це кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст. Вишивали, в’язали, ткали, плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту – панно, подушки, гаманці, кисети, підв’язки, шнурки, нитки бісеру вплітали в пряжу. На основі найстаріших зразків першої половини ХІХ ст. можна припускати, що найдавнішим способом виготовлення ґерданів було нанизування бісеру на волосінь (волос із кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск.

орнамент і кольори

Мистецтво компонування бісерних прикрас живе у Карпатах здавна, воно стало органічним і традиційним надбанням народу, невід’ємною часткою поетики й колориту краю. Серед прекрасних гір, гомону водограїв і різнобарв’я квітучих полонин, різьблених ґанків, чепурних розписаних будинків, дерев’яного посуду і вишиванок пролягла бісерна веселка.

Геометричний орнамент, що виник в давнину – це своєрідні умовні знаки, за допомогою яких майстриня виражала своє світосприйняття. Горизонтальна лінія означала землю; хвиляста – воду, вогонь – у вигляді хреста; ромб, коло або квадрат символізували сонце. Гуцули віддають перевагу яскравим, насиченим барвам, мов перенесеним з лісів, полонин, потоків та водограїв. Блакитні кольори трапляються в прикрасах с. Шешори, яке славиться своїми водоспадами – “гуками”. Широкі, багаті силянки з дрібним ажуром, де переважають темні, фіолетово-сині кольори, які нагадують красу карпатської ночі, характерні для сіл Верховинського району. Чіткістю композицій досить великих мотивів відзначаються бісерні прикраси сіл Річка і Вербовець Косівського району. На Косівщині тло старовинних ґерданів нанизували з білого бісеру, який підкреслював барвистість окремих елементів узору – ромбів, ружок, очок, хрестиків. Прикраси Снятинського району характеризуються поєднанням білого, жовтого, зеленого та блакитного кольорів. Буковина – це буяння зеленого рослинного орнаменту. Дещо відмінний характер прикрас с. Космач Косівського району. Вони відзначаються ювелірним виконанням, візерунки компонуються з малих ромбів, дрібненьких цяточок, які закривають все тло. В кольоровій гамі переважають відтінки жовтого, в які вплітаються білі, зелені, червоні, блакитні – усі барви золотої осені.

Прикраси з бісеру споконвіку мали призначення оберегів. Навіть зле око зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі. За силяння не сідають у поганому настрої, щоб не передати своїх клопотів на чутливі бісерні намистини, а через них на інших людей.

Сучасні вироби з бісеру мають спрощені візерунки та кольорові поєднання, але як і старовинні, вони чудово пасують до сучасного одягу. Впродовж останніх років зросла популярність бісерних виробів. Прагнучи задовольнити зростаючі потреби на них, українські майстри за мистецькими ідеями найчастіше звертаються до взірців сучасної західноєвропейської традиції. Деякі свої ідеї та зразки вони також запозичують у нових російських методичних виданнях, які не відзначаються належним художнім рівнем.