Сине́кдоха (грец. Συνεκδοχή — співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.

Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо.

Як кидалась ти на списи, на луки
Пунійська Львице, яросте Ваала!

(Олег Ольжич).

Як прийом творення словесного образу синекдоха відома з античності. Наприклад, Квінтіліан виокремлював шість її видів. Належну увагу вивченню синекдохи приділяли в Києво-Могилянській академії: автор київської поетики «Lyra» дає їй таке визначення: «Синекдоха, або догадка — це розуміння однієї речі на основі іншої, між якими існує природній і суттєвий зв'язок»[1]. За М. Довгалевським, синекдоха — пізнання якоїсь речі, побудоване на здогадах; у «Hortus poёticus» він наводить вісім різновидів означеного художнього засобу.
Види синекдохи

Частина замість цілого (лат. pars pro toto):

«Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»
(народна дума).

«голова» для позначення особи.

Ціле замість частини (лат. totum pro parte), наприклад, використання назви частини світу «Америка» у значенні ‘США’.
Родова назва замість видової:

Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!
(Леся Українка).

«країна» замість «Україна».

Видова назва замість родової:

Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, сини Коперніка
(М. Рильський).

«сини певних представників народу» у значенні ‘народ’.

Однина замість множини:

«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
А буде син і буде мати» (Т. Шевченко)

«враг», «син і мати» в значенні ‘вороги’, ‘сини та матері, тобто народ’.

Множина замість однини.

М. Довгалевський також додає ще два різновиди синекдохи:

Матеріал замість речі:

Суремна мідь співає з-над Дністра
(М. Бажан «Данило Галицький»)

«мідь» у значенні ‘сурми’.

Причина замість наслідку.

Найуживанішими є три види синекдохи: вживання частини замість цілого, однини замість множини та виду замість роду