Ри́ма (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) — співзвуччя закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. У множині може вживатися у значенні вірша.За місцем ритмічного акценту (наголосу) в суголосних словах рими поділяються на чоловічі (наголос на останньому складі), жіночі (наголос на передостанньому складі), дактилічні (наголос на третьому складі з кінця) та гіпердактилічні (наголос на четвертому складі з кінця). Чоловічу риму ще називають окситонною, жіночу — парокситонною, а дактилічну пропарокситонною.

За якістю співзвуч бувають багаті та бідні, за частинами мови — граматична (іменникова, дієслівна тощо), неграматична (римуються слова різних частин мови), за повнотою суголось — тонічні і приблизні, за розташуванням у строфі — суміжні (парні), перехресні, кільцеві (охопні), тернарні, кватернарні, за грою значень — каламбурні, залежно від інтервалу чи за відсутністю його. Подеколи трапляється різнонаголошена рима.

Правлячи за основний чинник строфотворення, рима поширена й у астрофічному вірші, може не вживатися у строфі (білий вірш, білий сонет).