Ні однієї другорядної деталі, жодної зайвої риси:
тільки суть, екстракт, синтез, що відкривається оку
в соту частку секунди, коли … загострені всі почуття.
Сьогоднішній читач і глядач зуміє договорити
картину, домалювати слова … Тут - шлях до спільної
творчості художника і читача або глядача.

Є. Замятін

Доброго вечора, любі графомани! Сьогоднішній пост присвячений одному із ключових елементів прозового твору. ХД(художня деталь) це в принципі базовий елемент тексту, цегла тілобудови. Окрім того, активне використання художніх деталей – це перше що відрізняє письменника від графомана-початківця, який 1) навіть не підозрює про існування такої штуки 2) не вміє використовувати внаслідок браку досвіду, майстерності чи бажання докладати зусилля заради створення та розробки цього літературного прийому. Отож, почнемо з визначення. Художня деталь – ’ засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Х.д. з’являється часто внаслідок інтуїтивного імпульсу, як осяяння, навколо неї нерідко “організовується” уся будова твору. В одних випадках Х.д. може набирати характеру символу, в інших — бути деталлю-штрихом. У тексті цей спосіб мислення матеріалізується в речових, портретних, пейзажних, інтер’єрних деталях. Х.д. може надавати особливого забарвлення мовленню персонажа тощо. Х.д. буває як наскрізною (повторюваною) у творі, так і одномоментною, але в кожному разі вона має в собі прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити собою розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо. ’

Якщо ж коротко, то ХД – це як вершинка айсберга, за якою під водою|текстом ховається 910 ненаписаного, несказаного. Таким чином, зумівши підібрати щось найсуттєвіше і найдетальніше, ви даєте читачу можливість самому додумати, дорозкрити, довідчути недоказане, приховане поміж і за рядками. Це коли одна фраза – і в голові читача вже зринають цілі абзаци асоціацій, контекстів. Це наче гіперпосилання, яке настільки промовисте, що його навіть не треба відкривати, а воно вже дає масу нової інформації. Таким чином письменник має можливість не розтікатися в величезних, громіздких томах, а сконцентрувати все у тонесенькому томику, де роман буде мати тонку і вишукану композицію, силу-силенну натяків, незчисленні багаторівневі контексти, багатоповерхові символи. Тут доречно порівняти Чехова(майстра ХД) із Толстим чи Достоєвським, які замість ХД розтікалися описом на декількадесят сторінок. Тому порівняно з чехівськими творами, їх романи виглядають нудними, затягнутими, розжованими, а найбільше ГРОМІЗДКИМИ, ПЕРЕОБТЯЖЕНИМИ, ПЕРЕВАНТАЖЕНИМИ. Вони не вміли чи не хотіли скорочувати, лаконізувати, закодовувати в символи, натяки, алюзії. Вони показували цілий айсберг, замість того, щоб тільки мелькнути його вершинкою. Це як екстенсивний спосіб ведення господарства в СРСР і інтенсивний на заході. В першому випадку, досягаємо цілісності картини через кількість опису, в другому кількість не змінюємо, а то й зменшуємо, але працюємо над якістю – стилістикою, композицією тощо. Використання ХД дозволяє скорочувати обсяг тексту без збитку для ідеї та цілісності.

І нарешті найпотрібніша і найефективніша частина. Приклади ХД, виписані мною з оповідання ’Повернення’ з книги А. Платонова ’Назустріч Людям’повісті й оповідання, К.: Дніпро, 1986. -407 с. Раджу спершу прочитати це оповідання. Воно коротеньке – 21 сторінка. http://ilibrary.ru/text/2160/p.1/index.html. Ну якщо Ви вже геть ліниві – тут детально виписаний сюжет. Після цього, знаючи контекст і сюжет Вам буде значно легше схопити суть і шаблон за яким будується ХД. Отож, приклади:

1) На лавці біля будки[зруйнованої залізничної станції] сиділа жінка у ватянці й теплій хустці; вона і вчора там сиділа біля своїх речей, і тепер сидить, чекаючи поїзда….[наступного дня вона знову] нерухомо сиділа на тому самому місці. Ця сталість і терпіння означали вірність і незмінність жіночого серця, принаймні щодо речей і свого дому, куди ця жінка, мабуть поверталася.

2) Поїзд, однак, запізнився на довгі години, а потім, коли ці години минули, запізнився ще додатково.( саме так ходять поїзди після закін. війни)

3) Люба моя Машо, де вираніше були, чому я давно-давно не зустрів ВАс?

- Я до війни в десятирічці була, а давно-давно мене зовсім не було.(він демонструє свою глибоку прихильність, а вона наче наївне дитя геть не розміє про що йдеться, або навпаки все глибоко розуміє і тому вдає, наче зовсім буквально все сприймає)

4) Іванов дивився у вікно вагона на попутні будиночки, в яке він навряд чи колись повернеться і думав, що в подібному будиночку але в нішому місці живе його дружина Люба з дітьми. (Відчуження від сім’ї власлідок війни і довгого часу)

5) Ти батько, чи як? – Петро-син при зустрічі демобілізованого батька на вокзалі.(відчуження після довгої розлуки, трагедія передчасного доросліжанян)

6) Іванов[демобілізований офіцер], розсівся і почав по черзі роздивлсятися всі хатні речі: …….. вони довго жили тут без ньгго в тузі і бідності.

7) Він згадував як у Маші пахли коси: осіннім опалим листям, незайманою порослою дорогою, не домом, а знову тривожним життям. (у коси вкладено передчуття, опис майбутнього, запах, вигляд, смак, холод – автор наповнив їх невластивиими метафорами)
петрик розпоряджався настькою, матірю, і навіть вогню приказував . ( трагедія передчасного дорослішання дітей війни, що зростали без батька і перебирали на себе його ф-цію в сім’ї)

9) гол. Герой постійно називається ІВАНОВ – це ще більше підкреслює те, що він військовий, а на дворі щойно закінчилася війна, повсюди розруха й ім’я його не має значення. Він один із мільйонів, що постраждали. І в цій масі, у цій тотальній трагедії ім’я ще однієї людини геть не важливе.

10) Я смерть бачив ближче, ніж тебе[Іванов до дружини, що він охолов до неї]

Стосовно майстрів художньої деталі, в яких можна повчитися цього: Платонов, Гоголь, Чехов.

Література:

Добин Е. Герой. Сюжет. Деталь. — М.: Советский писатель, 1962
Добин Е. Сюжет и действительность. Искусство детали. — Л.: Советский писатель, 1981