Ніколи не задумувались, чому хочеться займатись чимось творчим? Яка мотивація братись за олівець, щоб записати кілька вдалих рядків, що раптом прийшли на ум, чи в тому, щоб намалювати щось... чи дати волю мелодії, що довгий час не виходила з голови? Просто щоб вивільнити те, що всередині?
А який напрямок, в якому векторі спрямована ваша творчість?
Просто у пустоту?
Я знайшов, що все - просто.
Є ви і ті, хто вам близький - батьки, друзі, кохані, чи ж це просто певний абстрактний образ.
Наша природа така, що без спілкування нам не обійтись і саме у спілкуванні наші близькі допомагають нам відкривати себе, відсівати пусте і не потрібне, ставати кращими і сильнішими.
А обмеженість звичних засобів спілкування ми компенсуємо нашими творами - візуальними образами, мелодіями, конструюванням, кулінарними витворами і тому подібне.
Ви не помічали, що маленькі діти, котрі щойно навчились основам словесної мови надзвичайно творчо активні?
Чому так? Думаю саме із за свіжого усвідомлення неповноти у вираженні.

Я вважаю творчість такою ж важливою річчю, як і дотики, жести, усмішки, поцілунки, як прохання і обіцянки, як слова ніжності, турботи і співчуття. Ваша творчість (не важливо що це) - це ключі, схеми, карти, до вашої душі, це паролі до ваших мрій і страхів, це доріжки, які ви прокладаєте від свого серця - до сердець тих, без кого ваше життя втратило би сенс.

Не говоріть мені "я не вмію гарно малювати", "в мене не приємний тембр голосу", "я не вмію гарно рухатись" чи щось подібне! Яке це взагалі має значення? Ніякого!
Яким би технічним рівнем ви не володіли - для тих, хто вас любить, кому важлива ваша душа, ці твори будуть однаково цінними! Технічний рівень впливає тільки на те, як приймуть вас ті, кому ви байдужі...

Прокладайте доріжки від своЇх сердець, бо інакше - який тоді у цьому сенс?