Людина по-справжньому вільною лише коли втрачає все заради чого варто жити.
Колись, як буде більше часу треба буде дістати із проваль власної пам*яті уривки власних знань з німецької і хоча б спробувать перекласти Ремарка українською. Цілком можливо що я просто погано шукала,а ле на Петрівці не знайшла "Тріумфальну арку" українською.
Отак ходжу вже котрий день і в голові, як в кінофільмах лунають уривки з творів Ремарка. В мене буває таке коли я надмірно захоплююсь чимось.
Людина по-справжньому вільною лише коли втрачає все заради чого варто жити. Особливо це.
Виходить якщо це дійсно правда ,то всі наші слова про незалежність ,гордість за власні вольові рішення - порожня бравада?
Виходить все ,що дороге нам створює нашу клітку? Обмежує і ставить в рамки? ПОневолює.
якщо задуматись - це дійсно так. Живучи ми створюєм навколо себе розкішний, багато обставлений будинок власних спогадів. Приносим туди портрети дорогих нам людей. А чим це не інша форма фетишизму? Чим більший будинок і чим більше в ньому речей тим більше факторів доводить враховувати перед тим як зробити, сказати щось. Тим більше параметрів з*являється при вирішенні задач, що коджного дня ставить перед нами життя.
З іншого боку оці от нескінченні уривки паперу , що покривають столи ,фотокартки, роздруковки повідомлень ,вони і є самим життям, заради поповнення цієї колекції довжиною в життя ми ідемо далі. Кидаємось в пошуки нових експонатів.
Але ж якщо згадати ,наскільки часто ми повертаємось до них? В години ностальгії , коли дощ або коли з*являється оте важке відчуття непотрібності. Ми чіепляємось в надіїї, в пошуках підтвердження реальності нашого існування. Але ж це ілюзорно. МАйстерний самообман власного егоїзму.
То чи не ркаще тод іобходитьтись тимчасовими кімнатами в готелях? Щоб не наживати оцю купу мотлоха ,що в кінці кінців не приносить нічого окрім ностальгічного гірко-солодкого болю. Кожного разу міняючи кімнату в тебе є можливість наповнити її чимось новим, іншим ,на певний час. Не прив*язуючись до неї ні в якому разі. Хіба так не легше? Всі однак рано чи пізно йдуть з нашого життя.
Таким чином ти завжди будеш вільним, бо житимеш лише заради самого життя, а не його окремих короткотривалих частин.