Занадто багато тиші..ГУстої і непорушної..Магія ночі тихо пускає коріння у підсвідомість..Неперевершена гримерка- ніч..Все таке чарівно прекрасне..Немає доріжок від сліз на щоках, немає набухших повік..Все прощається ,все має право хоча б іноді бути прекрасним..Це час коли такі звичайні слова набувають особливого сенсу..Лагідно торкається темрява до прихованих шрамів на власній душі, мовби кажучи " я знаю, що це є ,і знаю чому, але я прощаю тобі, віднині ти інша людина ,чиста і цілісна.." І так хочется повірити цьому звабливому голосу, покласти все на алтар цієї цариці, що здається так щедро і безкорисно роздає те єдине відчуття, що може допомогти будь-кому,відчуття ,усвідомлення власної довершеності..Ти поступово все більше занурюєшся в цей світ, тут повна все дозволеність ,тут ця одвічна шльондра - ніч є водночас мірою хорошого і територією гріха..І так прекрасно не відчувати себе окремо від монотонних хвиль повної відсутності світла, ставати з ними єдиним цілим, зливатись забувши про власне Я..