Відважна бабуся

Жила собі дуже відважна бабуся,
настільки відважна, що у садок
прокралась з онуком
і разом з онуком
наїлась зелених грушок.
Ох!
- Що з вами? -
турбуються тато і мама, -
чому вас болять животи?
А що їм казати?
- Я правду казати боюся, -
шепоче відважна бабуся.


Гм???

Повернувся тато пізно,
бо заходив до Шпака.
- До шпака заходив, тату? -
перепитує дочка.

- Так, заходив, - каже тато.
Дивувалася дочка,
як це тато помістився
у будиночку шпака?


Ми розбили склянку з чаєм

- Ти розбив!
- Ні, ти розбила!
- Ти штовхнув!
- А ти впустила!
- Ти тюхтій.
- А ти незграба.
- Баобаб!
- Ти баобаба!

Вже школярка - наче хмарка,
очі повні сліз.
Школярка дмухає на пальчик свій.
- Обпекла?
- А ти радій!

Та школярик посмутнів:
- Я... ти вибач, не хотів,
я штовхнув.
- А я впустила.
- Я розбив.
- Це я розбила.


Сміливець

Наш Левко, як той солдат,
не лякається нічого,
ні кози, ні козенят,
ні кота старого,
ні упертого цапка,
ні ворони, ні шпака,
ні вівці кудлатої,
ні змії хвостатої,
ні набридливої мухи,
ні окатої ропухи,
ні електрики, ні грому,
що гуркоче і гуде,
бо маленькому Левкові
лиш десятий місяць йде.


Чому? Чому?

- Чому, - киває пальцем
мені моя сестра, -
стоїш і зуби сушиш?
Виходити ж пора!

- А що, уже й не можна
всміхнутися мені?
Дивись-но, два чомусики
літають у вікні.

Я що, повинен бути
надутим, як сова?
Не бійсь, не запізнюся,
виходжу вже. Бувай!

Іду собі до школи -
собі а чи комусь?
Чому "комусь" - дивуюся.
Іду собі, сміюсь.

- Чому? Чому? - чомукають
чомусики смішні.
"Чому? Чому?" Бо смішно,
бо весело мені!


Грамотійка

З Бережан до Львова
їде наша Слава:
у руках торбинка,
на плечах косинка,
бантиком вуста.
І дідусь, що справа,
дівчинку пита:
- Звідкіля ти будеш?
Звідкіля ти їдеш?
Слава каже:
- Діду,
з Бережанів їду.

- А куди? - питає
той дідусь, що зліва.
- Виїжджаю, - каже,-
до самого Львіва.


Швиденько, швидко, ще швидше!

- Швиденько вставай
і до школи збирайся.
Рухайся швидше,
не стій, а вмивайся.

- Сідай, швидше снідай,
кому я кажу!
- Хіба ви не бачите,
я вже сиджу.

Сердиться мама,
сердиться тато:
- Ти мало їси,
а говориш багато.

Учня жде школа,
батьків робота.
Шмигляє ложка
з тарілки до рота.

- Швиденько, швидко,
ще швидше!
- Угу!
Пальто застібаю
уже на бігу.


Хіхікало

Приїхало Хіхікало -
балакало; базікало.
Якби весь день балакало -
було б ще півбіди,
якби весь день базікало -
і це ще пів біди,
якби ходило-плакало -
це також півбіди.
Але ж вого, Хіхікало,
хіхікати приїхало.

- Хі-хі! Село! Я з міста!
- А що - з одного тіста
виліплюють містян,
а з іншого селян?
- Хі-хі, я вам про місто,
а ви мені про тісто.
Бабусю! Ви глухі?
Хі-хі!

Ви кажете полоти,
хі-хі, грядки пороти,
хі-хі, знайшли придурка,
хі-хі, я вам не курка,
щоб порпатись в грядках.
Я ж у гостях!

Хі-хі, ви ще щось кажете?
Щось треба розвантажити?
І це мені - дитині -
таскати по цеглині,
сусідам помагати,
сусідам слугувати,
і не просіть - дарма -
вже слуг давно нема! -
хіхікає-сміється.

І що воно за птиця? -
питається сусідка,
питається сусід.
- Біда, - зітхає баба.
- Біда, - зітхає дід.

Біда, вого, біда,
але й біди шкода.
І що біді повідати?
- Ходи, бідо, обідати.


Ще кілька віршиків невідомого автора, пишу з пам'яті.

У шимпанзе гримаса,
гримаса є й у Стаса.
Шимпанзе міркує:
хто над ким кепкує?


Нащо, ките, вам фонтан,
як навколо океан?
Бо квартира бездоганна,
якщо є в ній душ і ванна!


Де живе гіпопотам?
Може тут, а може там...
Все таки живе він там,
бо на те й гіпопотам.
А якби не там, а тут,
був би він гіпопотут.