"Він випнувся як паросток зі спраглої землі; нема в ньому ані вигляду, ані краси; він був зневажений і принижений перед людьми; чоловік смутку, що пережив хвороби" (Ісая, 53, 2-3) [...] - точне пророцтво не якогось одного моменту, а всього жорстокого майбутнього, яке чекає на Слово, що стало плоттю, як у часі, так і у вічності. Бог став людиною цілком і повністю, він став людиною аж до її підлоти, людиною аж до її мерзенності та падіння. Щоб спасти нас, він міг обрати будь-яку долю з тих, які виплітають складну мережу історії: міг стати Александром або Піфагором, або Рюриком, або Ісусом; але він обрав наймерзеннішу долю - він став Юдою [...]"