І ти сидиш собі на лавочці, заплющивши очі, і слухаєш. Проїжджають повз велосипеди, діти на самокатах, пробігають захекані бігуни, тьоті з собачками, гудить метро. Від вітру паде на плече листок і ти ще міцніше стискаєш паперовий стаканчик з чаєм. На іншому кінці лавки ледь чутно сідає осінь, така охайна тітонька в зеленому пальто. Поряд з нею сів чорний пес. Вона простягає червоне яблуко і жменьку каштанів. Час на мить зупиняється і ви всі втрьох просто споглядаєте як тече Дунай. І проходять тисячі Вічностей, а ти сидиш собі на лавочці, заплющивши очі, і слухаєш. Проїжджають повз велосипеди, діти на самокатах, пробігають захекані бігуни, тьоті з собачками, гудить метро...