Одного разу чоловік ішов повз будинок і побачив бабусю в кріслі-гойдалці, поруч із нею гойдався в кріслі, читаючи ґазету, дідок, а між ними на ґанку лежав цуцик і скимлів, неначе від болю. Минаючи їх, чоловік подумки здивувася, чому це непокоїться песик.
Наступного дня знову проходив біля цього будинку і побачив пару стареньких у кріслах-гойдалках і собаку, який лежав поміж ними і так само жалібно скимлів. Здивований перехожий подумав, що, якщо завтра цуцик скимлітиме,він запитає про нього в господарів. Третього дня собі на лихо він побачив ту ж картину: бабуся гойдалась в кріслі, дідусь читав ґазету, а пес на своєму місці жалібно скавулів. Чоловік більше не міг цього витримати.
- Вибачте, мем, - звернувся він до бабусі, - що сталось з вашим цуциком?
- Із ним? - перепитала та. - Він лежить на цвяху.
Збентежений її відповіддю, чоловік запитав:
- Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому він просто не встане?
Бабуся усміхнулась й привітно відповіла:
- Певно, голубе, йому болить настільки, щоб скавучати, та не настільки, щоб зрушити з місця.