(Очі і дощ )
Ніхто не вірив так, як ти,
Ніхто, як ти, не пахнув світлом.
Горять мости, горять світи,
А ти ввірвався свіжим вітром
… в життя…
Прийшов, поклав на кухні речі,
Так усміхнувсь, як тільки ти,
І не назвав ім’я, доречі,
Щоб вже ніколи не піти
… із серця…

І губи, сльози цілував,
Була твоєю вся, до краю
У тихім мороці октав,
На дні твого хмільного раю
… на дні душі…
Вірші… слова… Вірші! Вірші!
Слова – і все, а я кохаю
Симфонії в твоїй душі,
Тепло і світло твого раю…

(Вода і вітер)
За рядком горів рядок
В полум’ї вечірнього багаття
Плакав тихо зів’ялий бузок,
Новий ранок вваживши за щастя

Ти лежала на мокрій землі,
Потонувши в незвіданій мантрі
Ледь виднілось в осінній імлі,
Як все тліє в життєвому ватрі…

Ти не чекай,що світ впаде до ніг,
До нас усіх однаково байдужий
Давно на сонну землю вечір ліг,
І до світанку заспокоїв твою душу

Ти не чекай, бо вічність – лише мить,
Стоїть на місці лише в’язень смерті,
Нізвідки і в нікуди все летить
На гранях світу, сонним часом стертих…