Melaverde

"Не прошу любові ані ласки..." Лепкий Б. Не прошу любові ані ласки, Бо любові випрохать не мож - Будь мені як королева з казки, Що заснула серед срібних рож. Будь мені як тая біла дама, Що по замку в тиху північ йде, Будь мені неначе скарб Сезама - Ключ пропав... Ніхто не віднайде.

Музика може втішити, особливо людей з чутливою душею, які ще не відучилися відчувати, співчувати, переживати, не стали циніками. Енніо Морріконе

українське виконання Skyfall (Adele) - Acapella Cover by Mary Sazonova & Tikhon L. сподобалось навіть більше, ніж оригінал http://vimeo.com/58708011#

дуже позитивне відео і красива заспокоююча музика http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=fz4MzJTeL0c

Ірена Карпа - письменниця Мене завжди цікавила мотивація людей, питомих українців, що відмовляються розмовляти в Україні українською. Відмазка №1: Я погано розмовляю українською, мені соромно її коверкати. Благородно. Пуристи, що втрачають свідомість від кожного русизму й отримують інфаркт від слова "дупа" вас за таке похвалили б. Вони, поборники чистої, як сльоза, солов’їної мови, взагалі би 99% українців скотч на роти поприклеювали б. Мова - вона жива, вона постійно змінюється, нею ідеально говорити неможливо, і важливо лише одне: говорити нею. І думати. Якщо мені вдалось з геть чужою індонезійською, невже у когось може не вийти з рідною українською?! Не треба себе недооцінювати. Ви вже нею говорите - вона живе у вашій підсвідомості. Діставайте її - побачите, скільки енергії вивільниться. Спосіб перевірений. Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская. Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно... Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині "Русскіє продукти" і рипіти: "Какую страну развалілі..." Відмазка №3: Ну у нас же общяя історія! Ага. Історія гноблення, колонізації, постійних військових зрад, підстав, репресій? Всім ностальгунам за "общєй історієй" раджу прогулятися в Меморіал жертвам Голодомору, просто бодай цитати Лєніна зі Сталіним і Ко почитати, якщо нервів не стане дивитись на фото. Відмазка №4: Ета мьортвий язик. На ньом гаварят толька в кніжках і па тєлєвізару інагда. Той, хто це стверджує, він або некромант, або блаженний. В нас такий був в університеті жевжикуватий викладач... конституційного права. Я відмовилась ходити на його лекції. А згодом карма спрацювала в вірний бік - з національного університету його звільнили. Ким він став? Помічником депутата, припускаю, а їм в наступному переродженні світять елітні щурячі нірки. Добре, що дивним чином відмазка про те, що українська - мова селюків, трансформувалася в інший закид: "Ти шо, із етіх, із свідомих? Арістакратка, да?!" Оце я лишу без коментарів.

сучасне мистецтво - як не треба робити цікавить думка користувачів країни творчості http://www.adme.ru/articles/ya-ne-ponimayu-sovremennoe-iskusstvo-450355/

Одну з найгарніших поезій останніх часів написала одна американська дівчина. Заголовок вірша: “Але ти цього не зробив”. Пам’ятаєш той день, коли я взяла твій новий автомобіль і побила його? Я думала, що ти мене вб’єш, але ти цього не зробив. Пам’ятаєш день, коли я потягнула тебе на пляж якраз перед зливою? Я думала, що ти докорятимеш мені, але ти цього не зробив. Пам’ятаєш день, коли я кокетувала з усіма, щоб викликати в тебе ревнощі, і так сталося? Я думала, що ти покинеш мене, але ти не зробив цього. Пам’ятаєш день, коли я обляпала салон твого автомобіля сметанним кремом? Я думала, що ти поб’єш мене, але ти цього не зробив. Пам’ятаєш день, коли я забула сказати тобі, що ми підемо на бенкет, і ти прийшов у джинсах? Я думала, що ти покинеш мене, але ти цього не зробив. Так, є дуже багато речей, яких ти не зробив! Ти був терпеливий зі мною, ти любив мене й оберігав. Було стільки речей, за котрі я просила б твого прощення, коли б ти повернувся з В’єтнаму. Але ти не повернувся. Золоте правило: Всі ми живемо тільки один раз. Отож, все добро, яке можемо вчинити, або чулість, з якою можемо ставитися до будь-якої особи, виявляймо зараз. Не відкладаймо на пізніше, не занедбуймо, тому що живемо лише один раз.

Ти знаєш, а кохання не для нас! То все дурна отрута думки! То все романтиків з книжок запас! В реальності ж усе безглуздо! Ти знаєш, а кохання і нема! То лиш ідея-фікс безумців, Які придумують пусті слова, І мають коло однодумців! Ти знаєш, а кохання то був сон, Наповнений веселки цвітом! То був лиш сон, наповнений добром. Все стреться з пам'яті із віком. Ти знаєш, а кохання не для нас! Кому воно таке потрібне? А прийде час, і точно прийде час, Я зміню думку. Неодмінно. автор: lady_julia_ua

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці. З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об запаску руки і прочитала: «Очищення стежки від бур’янів – 1 гривня; прибирання кімнати – 2 гривні; купування молока – 50 копійок; догляд за сестричкою (3 вечори) – 3 гривні; отримання відмінних оцінок (із двох предметів) – 5 гривень; викидання сміття щовечора – 2 гривні; разом – 13 гривень 50 копійок». Мати зворушливо подивилась синові у вічі. Її пам'ять перебирала спомини. Мати взяла ручку і на зворотньому боці картки написала: «За те, що носила тебе під серцем 9 місяців – 0 гривень; за ночі, проведені коло твого ліжка, коли ти хворів – 0 гривень; за хвилини, коли потішала тебе у смутку – 0 гривень; за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав – 0 гривень; за те, що всього тебе навчала день за днем – 0 гривень; за всі сніданки, обіди, вечері, полуденки і канапки до школи – 0 гривень; за все, що даю тобі щоднини – 0 гривень; разом – 0 гривень». Мати скінчила писати й посміхаючись віддала картку синові. Той прочитав написане і на його очах виступили дві великі сльозини. Хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку: «Оплачено». Потому кинувся мамі на шию і розцілував. Коли в особистих чи родинних взаєминах доходить до рахунків, усе закінчується. Любов – або безкорислива, або її немає.