Подих інцесту - випадковий подих

(трагікомедія)

Він був страшенно цікавий. Навколо нього все булькало – бігали люди і коні, крутилися гроші, текла кров. Старі ідеї здихали, даючи життя новим. Майстер сарказму, тато гротеску, він шматував життя не згірше, аніж воно його. І люди сміялися. Вони тішилися із його комедій, улюлюкали після кожної вдалої випендрюльки. Душевний біль і кілометри стоптаних шосейок – це була його ціна. Він платив її за той життєвий досвід, що був його паливом. Він спалював себе, проте не сичав і не шипів. Вже давно був не сирим. Вогонь ковтав усе цінне і весело тріпотів язичками. Облизував подорожніх, зігрівав пройдешніх, світив прийдешнім.
‘Цілісний егоїст, тиран, бездушна тварюка, черствий окраєць хліба, егоїст..’, - плакало його дівча. А він лиш брав знову свою смугасту парусинову сорочку, сині галіфе і як завжди тихо причиняв за собою двері. Відповідав тільки теплою, щирою усмішкою. Інакше просто мабуть не умів. Біг на пристань, топтаючи життям, мішаючи з болотом сльози, з гризотами думки і навпаки.
Він реготав, аж скиглив океан. Маленька людина щовечора опускала стихію на коліна. Як підкошений ліс, тріскотіли і падали паршиві на берег прошиблені хвилі. Душилась риба у обіймах ночі, небо ворушило хмарами. Завили чайки, він присів на берег і втулився в далеч, уперши погляд в горизонт.
Де злодій місяць збезчещував морських зірок.
- ‘Гей, Лука. Я чув - дівчина кинула!? Ти не переживай, старий! Все якось облаштується…Ну, я піду. Ти не засмучуйся, чуєш… ми ще взбучимо цю гавань!’
- Як думаєш, там.. за горизонтом…що ніжиться там у присмерку?
- Ти..так ти правий…тобі краще побути зараз на самоті. Що ж до завтра. Подзвони мені. Сходимо кудись – потішимо публіку, розтеліпаємо душі наші набережні. Давай, старий матросе!
- Ххих, там певно ловлять рибу, силяючи мрії на гачок. Там певно Посейдон між товщами води затиснений як між добром і злом ми.
Ким для нього була вона? що для нього була свобода? Та, що без квитка в зворотній кінець. Її часто заносило, але рідко коли поверталася. Іноді зовсІм не було. Випещений здоровий глузд, браконьєрський прагматизм заціпенів і не знаходив дороги додому. Дома тісно було для перспектив.
Сива трава пестила стареньких жучків, сльози беззвучно котились і тулилися до щік, мати сиділа на призьбі журливо виспівуючи щось з молодості..молодече. Стогін ворушив останній осінні листок, що міцно, по-дитячому обіймав з усіх сил маму-дерево як пісок іноді обіймає останнього мрійника на березі, як мрійник обіймає в думках ту свободу, що тулиться і горнеться до нього ніжно так і щиро.
- Лука, Неоніло, не можна! Молю вас, благаю! О горе матері, що на схилі літ безсило дивиться на гріх! Я проклинаю – запеклася в серці – я відчайдушно заклинаю той морок поховати щось, що зіпсувало вас, мої бездушні потерчата. Ви байстрюки, бездомні з мого лона! Чому із водами не відійшли вічність, не простягнули ноги з того світу в цей?!
Морські зірки плакали і розбещувалися, розбещувалися і плакали. Хлопець сидів на березі, дівчина лежала в кімнаті, мати співала на призьбі. Його любили поверхово, їй було жадібно, а третій краялося серце. Осінні листочки гомоніли про се про те, про політику, війни, акції. Сусіди-листочки щось перепитували і гаряче розвивали дискусії. Всі аж трусилися від такого традиційного гомону. Віяв вітер. Він був страшенно цікавий. Навколо нього все булькало – бігали люди і коні, крутилися гроші, текла кров. Старі ідеї здихали, даючи життя новим. Майстер сарказму, тато гротеску, він шматував життя не згірше, аніж воно його. І люди сміялися. Вони тішилися із його комедій, улюлюкали після кожної вдалої випендрюльки. Душевний біль і кілометри стоптаних шосейок – це була його ціна. Він платив її за той життєвий досвід, що був його паливом. Він спалював себе, проте не сичав і не шипів. Вже давно був не сирим. Він ковтав усе цінне і весело тріпотів язичками. Облизував подорожніх, зігрівав пройдешніх, шепотів прийдешнім.

P.S ну задумка така: мати переживає через інцест своїх дітей – Луку і Неонілу, а за цим всім спостерігає вітер. Хоча можливо ніякого інцесту нема, може це просто тільки склалося таке враженням, може це просто вітер знічев'я придумав історію для хлопця, що сидів на березі

P.P.S до речі, я свій твір вистраждав у двогодинних муках під шансон мого босоногого і худозадого дитинства; і ще, мені з кожним днем все більше подобається те, що ми це робимо, те що ми це затіяли. Бо отак відкрию папку, подивлюся- а файлів все більше і більше стає. І між ними де не де і щось хороше проблисне. І на душі стає добре-добре. Тихенька тепла впевненість і надія обіймають мене з двох боків і я усміхаюся...сам до себе так щиро і тихесенько так, по-дитячому; ну і може ще до тебе ;)
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 04 січ 2013 о 11:27
Показати всі коментарі (6)
брависимо! завораживает
05 січ 2013 о 18:56
AnnaKris, а що саме заворожує, Анабель?
06 січ 2013 о 07:00
не знаю, як там щодо інцесту, чи він тут є, але ці роздуми, схиляюся до того, більш автобіографічні
28 лют 2013 о 19:35
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024