Чоловік-Фіґурка

Чоловік-Фіґурка був виліплений з добірного тіста. Його тіло зверху було укрите шаром шоколадної глазурі,а боки щедро змащені яєчним жовтком. Чоловік-Фіґурка вважав себе особливим. Він дуже захоплювався своєю красою та гостротою власного карамельного розуму. Та, насправді,єдине,що було в Фіґурки особливе,це недбало розсипана кухарем дрібка солі, десь глибоко всередині.
Одного дня Чоловічок з шоколадною зовнішністю вирушив у подорож. Волею-неволею він опинився серед шматків готового тіста. Вони захоплено слухали історії Фіґурки. Серед них Чоловічок з тіста почувався ще більш унікальним та неповторним.
Особливо Фіґурці імпонувала увага однієї зашкарублої невеличкої Тістинки. Остання вихваляла його на всі сторони. Для неї він був героєм,небожителем та променем сонця. Тістинка відчайдушно бажала стати його частинкою. Двічі вона,навіть,намагалась приклеїтись до його правої ноги,проте чоловічок з цукровими очима цього не дозволив. Тоді Тістинка,випробувавши усі методи, дозволила Чоловічку з кремовими губами самому зліпити себе. Невдовзі Тістинка була готова. Її радості не було меж. Тістинка була майже як Фіґурка,тільки без шоколадної зовнішності,цукрових очей та кремових губок. І цукру в ній майже не було,не говорячи вже про сіль.
Отож Тістинка повернулася до таких же як вона. Але інші почали цуратися її. А все через те,що історії,котрі Тістинка розповідала,вони десь вже чули раніше. До того ж усі згусточки тіста були щедро поцукровані за її відсутності. Тож їм було про що поговорити.
Тістинці,раніше такій бажаній в колективі,тепер було неймовірно самотньо. І вона рушила до Фіґурки.
Незабаром Тістинка наздогнала Чоловічка і запитала:
- Можна я піду з тобою?
Фіґурка прискорив крок:
- Ні.
Якби Тістинка вміла плакати,то саме це вона б і зробила. Проте цього її навчено не було і тому просто запитала;
- Чому?
- У тебе замало граней.
Слова ‘’Але ж ти сам мене зліпив’’ не долинули до вух Чоловічка з тіста,який уже зник десь серед випарів печі.