Безмежності, мабуть, немає...
Рано чи пізно з світу все зника.
І друг вже друга не впізнає,
Бо один одного вже забува.
І з часом промінь сонця ми забудем,
І місячне проміння голубе.
В усе, в що вірили, ми вірити не будем,
Бо втратимо усе в житті святе.
На кожного із нас чатує кара
За наші вчинки і брудні діла.
Для того, щоб прожити, убиваєм.
Хіба назад дороги вже нема?
sk8ter-boyy
4
3
18
Поезія | Версія для читання 17 сер 2014 о 07:36
Подібні роботи
