Вірш

І дощ іде, і день кудись пішов, Лишився тільки спогад майже сонний. Я була тут і він мене знайшов, Загублену на цьому підвіконні. Про що мовчить мій стомлений вазон, Про те, що я його ще не підлила? Оце й увесь думок діапазон. А я, забувши це, себе винила. По шкірі так, неначе то був ток, Пробігся холод іскрами у пальці. Посипалась свідомість, як пісок. То значить сон, зустрінемось уранці.