спалахи вогкого божевілля
як пальці по зубах, затиснені в кулак
Я марю... стогін звуку!
Біле світло, штори, круки
засохлості стигмати всі в губах.
***
Я буду дзьобати моменти
бо твоя посмішка конфузить мій папір
твоє волосся, що стікає з дір
мережить слизозаметіль
урізаних прапрадіну в надбрів’ях
солоні залпи кабанів.у
***
Кривий стілець вертебить душу
і трохи муляє гузло,
думки покосами наношу
дядькам-приматам на чоло.
І на почоллі і в почоті
сирдос в покутті заридавши
звасає морок через душу
дифузить вени підла осінь.
***
Стара під пахвами кіннота
летівши в запалі німім
гусей сичання
дуб упрів.
Ти підбігаєш, втираєш дубові чоло..
Картата, вистріл, посміховість
шуми, свербіж, голодота*
Прапрадіну – якщо ти внук, а в тебе прапрадідом вуйко Одін.
*Голодота – тривале перебування без їжі, внаслідок тимчасового втрату сенсу
посміховість – сумна у божевіллі пасовиськ дрібнота(розгадка слова, ще більші лірична і загадкова. Нічого не пояснює)
swinomatka
1
0
18
Поезія | Версія для читання 05 січ 2013 о 02:59
Подібні роботи
