спалахи вогкого божевілля

Життя торохкотить по бруку
як пальці по зубах, затиснені в кулак
Я марю... стогін звуку!
Біле світло, штори, круки
засохлості стигмати всі в губах.

***

Я буду дзьобати моменти
бо твоя посмішка конфузить мій папір
твоє волосся, що стікає з дір
мережить слизозаметіль
урізаних прапрадіну в надбрів’ях
солоні залпи кабанів.у

***

Кривий стілець вертебить душу
і трохи муляє гузло,
думки покосами наношу
дядькам-приматам на чоло.
І на почоллі і в почоті
сирдос в покутті заридавши
звасає морок через душу
дифузить вени підла осінь.

***

Стара під пахвами кіннота
летівши в запалі німім
гусей сичання
дуб упрів.

Ти підбігаєш, втираєш дубові чоло..

Картата, вистріл, посміховість
шуми, свербіж, голодота*

Прапрадіну – якщо ти внук, а в тебе прапрадідом вуйко Одін.
*Голодота – тривале перебування без їжі, внаслідок тимчасового втрату сенсу
посміховість – сумна у божевіллі пасовиськ дрібнота(розгадка слова, ще більші лірична і загадкова. Нічого не пояснює)
land icon
17
view icon
Поезія | Версія для читання 04 січ 2013 о 18:59
мітки: вірш, поезія
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2021