Два поплавки непорушно стояли на воді уже пів години. Ранішнє сонце вже починало припікати голови двом десятирічним рибалкам. Їх карі очі прямо гіпнотизували пір`яні, пофарбовані у червоний поплавки, але дива не було. Несподівано через шум річки і квакіт жаб, почулося якесь тарабанення. Вигляневши із-за кущів, хлопці побачили – Павла, міського хлопчика, який учора приїхав до своєї бабусі, погостювати на літо. Він був одягнений у світло синій спортивний костюм, а на голові зручно сидів зелений картуз.
У лівій руці Павло, впевнено ніс новеньку вудочку, вона аж виблискувала на сонці, а у правій – відро, та й ще сильно хитаючи ним.
- Це той, що учора приїхав?
- Так, ніби то він, Романе,- відповів хлопчик. – Наші місцеві з таким виглядом не ходять на рибалку.
- Еге ж і так ще шумлять,- додав Роман. – Мабуть, старий трактор нашого дядька Петра тихіше тарахкотить, чим він йде. Так риба не клює, то зовсім розлякає.
- А вудочка у нього, нічого не скажеж – гарна.
- Твоя правда, Сергію. Мені б таку,- сказав Роман з певним сумом у голосі. – Я б тоді став королем рибалок у нашому селі.
- Тихіше, він уже близько,- пошепки промовив Сергій, штовхнувши Романа у ліве плече
- Ой, боляче!
- Привіт,- задзеленчав голос Павла.
- Привіт,- одночасно відказали Роман і Сергій.
- Мене звуть Павло. А вас?
- Сергій.
- Роман.
- Дуже приємно,- з посмішкою промовив Павло. – Як риба клює сьогодні чи ні ?
- З ранку, так, але зараз ні,- відповів Сергій. – А ти теж прийшов риби половити?
- Так, це моє захоплення.- гордо відповів Павло. – Я можу днями і ночами цим займатись.
- Ми так само, правда Сергію.- сказав Роман. – Навіть увісні бачимо річку і відочки.
- А можна приєднатися до вас. Буде веселіше.
- Ні, не можна,- заперечив Роман.
-А чому?
- Ми беремо у свій рибацький гурт, тільки справжніх майстрів цієї справи,- пояснив Роман.
- А як потрапити мені у ваш гурт.
- Тобі треба випробування.
-Яке?- здивовано запитав Павло.
- За дві годинни ти маєш зловити більше риби, чим ми разом з Романом,- відказав Сергій.
- Я якщо я не справлюсь?
- Ти.. віддасиш свою вудочку.
- Вудочку?
- Такі правила, нічого не зробиш,- промовив Роман. – То як спробуєш, чи ні?
Павло задумався. Він поглядав то на вудочку, то на хлопців, то на річку. Його губи трішки скривилися, а потім промовили:
- Добре, я спробую, але давайте завтра, мені сьогодні бабусі потрібно допомогти.
- Як скажеш, - відповів Сергій.
Павло, повільно розвернувся. Таки не порибаливши пішов додому.
- Ну і вигадав ти, Романе, ж таке, - засміявся Сергій, коли постать Павла, далеко заховалася за кущі.
- Вчися поки я живий, - відповів Роман. – Завтра ми будемо мати ту вудочку.
- А якщо він зловить більше за нас?
- Не зловить, у мене є таємний план.
- Який план?
- Ми вечором, прийдемо і підкормимо рибу де маємо ловити, ось і все.
Цілий день невгамовні хлопці варили чудо-кашу для риби. Поставивши на газову плиту трилітрову каструлю почали гратися у хіміків, яких круп вони тільки туди не клали: гречку, ячмінку, рис, пшоно навіть ріпаку з кукурудзою насипали й варили це все дві години на малому вогні, постійно помішуючи величезною дерев’яною ложкою, бо по словам Романа: « Риба буде краще клювати» Вечором хлопці пішли на чорну справу – приманювати карасів та окунців. Сонце вже майже сіло за горизонт, останні його промені яскраво грали на дзеркальній поверхні річки. Жаби повилазивши зі своїх схованок почали свій традиційний нічний концерт, час від часу затихаючи, а потім знову голосили свої арії. Роман і Сергій швидко вибрали собі місце для майбутньої ловці, це була затишна місцина під низькою старою вербою. Одного разу брат Сергія, Богдан розповідав, що зловив тут пів відра окунів і цей факт сильно вплинув на вибір місця. Засівши у заростях, хлопці почали ліпити з каші маленькі клубочки й кидати їх у воду, за пів години вони спустошили усю каструлю і у веселому настрої пішли додому.
Швидко пролетіла коротка літня ніч і настав новий спекотний день. Як домовившись хлопці, зібралися у зазначений час. Роман і Сергій швидко засіли у своєму особливому місці й закинули свої дерев’яні вудочки, а Павлові навмисне порадили найгірше – під мостом. П’ять хвилин, десять, пів години, непорушно стоять поплавки Романа і Сергія, а Павло тягне одна за одною, та й ще коропці на цілу долоню. Що тільки не робили хлопці і наживки міняли, то черв’яка, то хліб, то кукурудзу – нічого не допомагало.
- Я не розумію, - розпачливо промовив Сергій. – Ми місце прикормили, найкраще з усіх, а риби не має!
- Мабуть перестаралися, рибу перегодували, ось вона і не клює, - відповів Роман.
Ось і підійшло до кінці випробування. Павло притягнув пів відерця риби, Роман і Сергій пусті.
- Тепер ви примете мене у свій компанію, - сказав Павло, побачивши їх відра. – Я пройшов випробування. Тепер ми будемо разом ловити.
Хлопці мовчали й дивилися на нього з-під лоба.
-Ей, що з вами?
- Не має ніякого гурту рибаків, - сказав Роман. – Ми це придумали.
- Як придумали? Навіщо?
- Нам сподобалася твоя вудочка і ми хотіли її таким чином виграти, - пояснив Сергій.
- Ми навіть рибу прикормили, але перегодували і нічого не зловили, а тобі навмисне підказали, як ми думали найгірше місце, - додав Роман.
Павло тихо вислухав їх. На його лиці одразу зникла та радість, яка була до цього, навіювався легкий смуток.
- Значить, ви все це затіяли заради неї, - сказав Павло, показуючи вудочку.
Хлопці сумно махнули головами.
-А знаєте, я вам її подарую, - зненацька вимовив він. – Так ви спочатку вчинили погано, але потім чесно зізналися, а це я думаю коштує винагороди.
Сергій і Роман здивованими карими оченятами дивилися на Павла, який простягав їм свою вудочку.
- Тоді ми подаруємо, тобі свої у відповідь, - відказали хлопці.
І після цього стали Павло, Роман і Сергій друзями не розлий вода.
Подібні роботи
