Потойбіччя написаних втеч
І ними змахнувши здійнятись у сонячну вись;
Зібравши думки у чорнила -
На аркуш пролити й забутись між строфами десь.
Щоразу той аркуш, мов сито,
Мов навстіж відчинене вранці з кімнати вікно...
Так звично вже стало просити
У нього спасіння... Він аркуш, йому все одно.
Відкритий, безмежний той простір
Для пострілів дум і чорнильних моїх кровотеч.
І легко стає так і просто
Дивитись на все з потойбіччя написаних втеч.
Як небо безкрає той аркуш.
Питання - чи вистачить в крилах тих пер за життя?
Тут варто зробити ремарку:
В цім світі баланс є у всьому, було б відчуття.
debrian
0
0
18
Поезія | Версія для читання 30 лис 2014 о 04:43
Подібні роботи
