Ода Космосу. Розділ 3

Я ніколи не мріяв стати космонавтом. Мене не приваблювали неосяжні простори та незбагненні світила. Усе це було далеким та неважливим. Вершиною моїх мрій протягом того короткого життя серед землян було створити сім’ю та жити у злагоді і любові до кінця віків. Зараз я розумію наскільки мізерними ті мрії були.
Мені не судилося обійняти сина, поцілувати донечку, пережити справжнє кохання. Я не стану зразковим сім’янином, на якого сусіди будуть з заздрістю дивитись та мовчки роздумувати, як мені вдалось досягнути такої злагоди. Мені не доведеться довгими вечорами сидіти в обіймах коханої, просто тонучи у глибині її очей. Зате я торкнусь землі нової планети, підставлю тіло під промені іншої зорі та зможу вдихнути чуже повітря. Та чи був обмін рівноцінним? Чи здатен обов’язок перед усім людством змусити забути про власні почуття та емоції? Та я не мав права жалкувати. Вибір зроблений і назад уже нічого не повернеш.
Усі давно прокинулись. Елісон, Йоганн, Родріго, Анна, Крістофер, Ной та я. “Поснідавши”, кожен розбрівся хто куди. Загалом, на кораблі була не так вже й погано. Мені не вистарчало лише двох речей: книги та усмішки. Кожен ходив , заглиблений у власні думки та схиливши плечі під вагою місії.
І сидів би я й досі, сумуючи за відсутністю цих речей, якби не крик Йоганна, котрий змусив нас усіх зібратись у залі для відпочинку. Чоловік стояв біля телескопу, неймовірно жестикулюючи та викрикуючи щось на своїй мові. Допоки усі оточили його, я пробрався до телескопа. На мить мій погляд наткнувся на очі Йоганна. І в них я побачив страх. Більше не відволікаючись, я обернувся та зазирнув у пустоту космосу крізь збільшуване скло. Те що я побачив змусило серце втекти глибоко в п’яти. Там, далеко попереду, прямо по нашому курсу, розкинулась велетенська біла пляма…

Наступний розділ - http://juramax.com/work.php?id=11349
Попередній розділ - http://juramax.com/work.php?id=11151